Історія поліцейського з Бердянська Юрія Микитенка, якого було звільнено з російського полону
Юра привітно вітається і трохи сором’язливо протягує руку, на якій видно шрами і рубці. «Та, то від току залишились» - спокійно каже хлопець. Юра вперше в нашому центрі і вже декілька тижнів як у Запоріжжі. До цього хлопець майже місяць був у російському полоні…
Юрій МикитенкоФото: Телеграм канал "Бердянск сейчас"
Юрій Микитенко – бердянський поліцейський. Більше десяти років хлопець працював у дитячій кімнаті поліції та відділі протидії домашньому насильству. З початком війни він, як і багато його колег, лишились охороняти рідне місто. Допомагали з розселенням біженців із Маріуполя, патрулювали вулиці від мародерів. На початку квітня до бердянських поліцейських прийшли представники окупаційної влади та «запропонували» зробити вибір на чиєму боці працювати далі. Цей вибір у Юрія був зроблений давно, тож хлопець забрав бабусю, улюбленого пса і поїхав до Запоріжжя.
Доїхати вдалось лише до Токмака. Там його зупинили і забрали. В місцевій «тюрмі» Юрія тримали 5 днів. За цей час не було жодного допиту чи роз’яснень, лише знущання. Після цього перевезли в Мелітополь ще на кілька днів. А вже тоді доставили до пункту призначення – Севастополю. Саме там Юрій випадково потрапив в один із сюжетів пропагандистських ЗМІ, де рідні його побачили та подали в списки полонених. 21-го квітня Юра зустрів у полоні свої 30 років. А 28-го потрапив у списки на обмін.
Після важкої дороги та курсу реабілітації, поліцейський таки потрапив до Запоріжжя, де вже заступив на службу.
Про те, що Юрій пережив у полоні слухати без сліз важко. Постійні побиття, дикі катування, які окупанти цинічно називали «дзвінками Сталіну», голених налисо хлопців і дівчат полонених, яких змушували співати гімн росії, поліцейський не забуде ніколи. Тому зараз хлопець готовий йти звільняти рідні землі від окупантів.
На жаль, історія Юрія далеко не поодинока. Лише за офіційними даними, станом на початок червня в полоні у окупантів перебуває більше 120 мешканців Запорізької області. Це – реалії сотень, тисяч українців зараз. Ми маємо говорити про кожного з них, аби весь світ знав ціну української свободи!
