Окупація зробила бердянців заручниками у власному місті. Мешканка Бердянська, вчителька української мови, описує час свого перебування в тимчасового окупованому місті як "тихий терор", з якого змогла вирватись виїхавши через Колотилівку
Вона продовжувала працювати в українській школі та відмовилася співпрацювати з ворогом. Понад рік героїня нашого матеріалу перебувала в окупації. Про життя у захопленому росіянами місті, фільтрації та виїзд до України, про людей, які досі залишаються в окупації.
Агітували йти на співпрацю
Аліна Олександрівна (ім'я змінено на прохання героїні) працює вчителькою української мови та літератури в одній зі шкіл Бердянська. В окупації працювала на дві третини ставки і це було дуже ризиковано.
Ціни росли з кожним днем, а зняти гроші ставало дедалі складніше. Якщо до січня 2023 року гривню в Бердянську ще можна було якось обміняти, то потім, коли окупаційна адміністрація вирішила остаточно перейти на російські рублі, людям, які отримують на картки пенсію чи зарплату, стало дійсно тяжко. Гроші потрібно було міняти лише у перевірених осіб, бо не знаєш, на кого натрапиш наступного разу.
На початку першого навчального року в окупації, до Аліни Олександрівни приходили колаборанти та пропонували співпрацю, бо вчителів у захоплених школах не вистачало.
Російські військові демонструють техніку та озброєння дітям у школі окупованого Бердянська
- Тоді як раз почала з'являтися інформація, що окупанти пішли по вчителям. Я була не першою. Ми вже знали, що вони приходили до директорів, які не встигли виїхати, до вчителів, які вели активну громадську діяльність, – згадує вчителька.
Дані освітян, ймовірно, взяли з місцевих шкіл та відділу освіти. Відвідували суто ті адреси, які були вказані в документах, навіть якщо це орендоване житло. До вчительки прийшли поліцейський та військові, всі із закритими обличчями. Окупаційний правоохоронець навіть посвідчення повністю не показав, щоб не можна було прочитати прізвище.
Вони тоді довго агітувати Аліну Олександрівну на співпрацю, обіцяли перспективи та велику зарплату. Проте жінка відмовилася.
Мами вивозили дітей перед початком навчального року
1 вересня в захопленій школі Бердянська
З окупації жінка виїхала наприкінці серпня 2023 року. Виїжджала через Мангуш, Маріуполь, Новоазовськ, і далі територією росії до пункту пропуску Колотилівка-Покровка.
- У мене вже нерви здали. Ситуація у місті лише погіршувалася. З тими цінами, з медициною і т.д. Та і на дві третини вже було неможливо жити. Це було навіть не виживання, це був «тихий терор», – каже вчителька. – Перед вами ставлять такі умови – або ти ламаєш себе і йдеш на співпрацю за рублі, або кидаєш усе, і їдеш з рідного міста з одним пакетиком і документами.
Тоді на пункті пропуску вже почалися затримки через великі черги з людей, які намагалися виїхати з тимчасово окупованих територій. Хоча перед цим затримок не було. Аліна Олександрівна добиралася до підконтрольної території майже добу.
За дорогу до Колотилівки з перевізником Аліна Олександрівна заплатила 10 тисяч гривень. Проте перевізники різні, і ціни також різняться. В тій колоні один з донецьких перевізників віз людей за значно більшу ціну.
Спочатку треба було пройти фільтрацію у Мангуші, потім – в Новоазовську, а слідом вже – на Колотилівці. На блокпостах перевіряли документи, телефони, ноутбуки. Здебільшого в той період виїжджали мами з дітьми, бо це відбувалося перед новим навчальним роком, і батьки не хотіли віддавати дітей у російські школи.
- Ми склали легенди, хто куди їде – когось везуть на екскурсію по святим місцям, в якийсь монастрир. Хтось нібито їде до родичів. Це що стосується перших двох фільтрацій. На Колотилівці всі вже розуміли, куди саме ми їдемо, – розповідає жінка.
На цьому пункті пропуску вишикувалася велика черга з автобусів та машин. У кого була змога – платили, та проїжджали на перевірку швидше.
- Ми приїхали дуже рано, і стали в цю чергу, – згадує Аліна Олександрівна. – Зайшли в магазин, який там був, і помітили зневажливе ставлення до нас. Для місцевих були одні ціни, а таким людям як ми – називали інші ціни. Наприклад, пляшку води ми взяли за ціною у 2,5 рази дорожче реальної вартості.
Вдома – ніби у полоні
Коли люди дісталися підконтрольної території, там вже їх зустрічали українські волонтери. Пропонували їжу, відпочинок, допомогу з документами, зв'язатися з рідними.
Тоді людей з їхнього автобуса пропустили ввечері, коли на це вже ніхто не сподівався. До Сумщини люди дісталися вже під час комендантської години. Проте волонтери все одно їх зустрічали.
Волонтери зустрічають людей під час пішого переходу на пункті пропускуФото: debaty.sumy.ua
Тепер Аліна Олександрівна перебуває у Запоріжжі, продовжує працювати у бердянській школі та давати знання дітям. Але вона не забуває про тривалі місяці у російській окупації, коли ти стаєш полоненим в рідному місті.
- У мене досі таке відчуття – ніби день тягнеться як гума. І кожна позитивна звістка, що про вас пам'ятають, а найголовніше – що не вважають тих, хто залишився, зрадниками. Ми не зрадники, у кожного були свої причини, чому ми мали залишитися.
Зараз ситуація на тимчасово окупованих територіях стала ще гіршою. Посилилися перевірки документів та телефонів. До переживать бердянців також додався страх, що з 1 березня вимкнуть ВПН.
Люди в окупації кажуть тим, хто виїхав: "Швидше їдьте додому, тільки з українським прапором".
