Бердянська хореографка Олена Мартиненко викладає бердянським студентам онлайн та всього за кілька репетицій поставила великий концертний номер з симфонічним оркестром
Хореографка з Бердянська Олена Мартиненко заради безпеки 7-річного сина виїхала з окупації та переїхала до Німеччини, у селище, де немає навіть крамниці. Зате є симфонічний оркестр. Брала різні підробітки, паралельно продовжуючи дистанційно викладати дисципліни для Бердянського державного педагогічного університету та Центру дитячої та юнацької творчості.
Олена Мартиненко на сцені у Бердянську Фото: архів Олени Мартиненко
Попри мовний барʼєр та інші складнощі, вона поставила за 4-5 репетицій концертний номер у Німеччині. І вперше працювала із симфонічним оркестром. Вона розповіла про українські народні танці, та як на відміну від Німеччини, Україні вдалося зберегти свої самобутність та автентичність у танцях.
Виїхала заради сина
Бердянка Олена Мартиненко є доценткою кафедри теорії та методики навчання мистецьких дисциплін у Бердянському державному педагогічному університеті, а також керівницею ансамблю естрадного танцю “МарЛен”. Має досвід в хореографії вже 35 років.
З окупованого Бердянська Олена Володимирівна виїхала в середині березня, коли був відкритий перший коридор для маріупольців.
- Я наважилася виїхати лише через сина. На той момент йому було всього 7 років, - згадує Олена Володимирівна.
До Запоріжжя родина добиралася близько півтори доби. Вони їхали на своєму автомобілі, і окупанти не хотіли їх пропускати. Довелося заночувати у Токмаку, де жінку з сином поселили у себе місцеві жителі.
Наступного дня вони опинилися на підконтрольній території - у Запоріжжі. Переночували, і рушили далі, через всю Україну. На якийсь час зупинилися у Львові. Там жили в університетському гуртожитку.
- Ми і не сподівалися виїжджати за кордон, але біля цього гуртожитку одного разу пролунали вибухи. І тоді я вирішила їхати далі. Куди – ще не знала. А потім моя коліжанка запросила нас з дитиною до Німеччини, - розповідає жінка. - Для дитини це було дуже складно морально. Коли ми приїхали до Німеччини, він ще якийсь час боявся гучних звуків. Навіть коли собака лаяла, він затуляв вушка.
Вперше працювала із симфонічним оркестром
Хореографічна вистава, яку поставила бердянська хореографка у НімеччиніФото: архів Олени Мартиненко
Одна німецька родина була готова прийняти у себе жінку з дитиною. Олена Володимирівна з сином поселилася у невеличкому селищі в Німеччині, де спочатку вони жили у підвальному приміщенні.
- Так ми і залишилися в тому селі. Це гори, це ліс, це дуже відрізняється від Бердянська. Але тут спокійно. Це селище, в якому немає навіть магазину. Але є великий оркестр і театр. Я взагалі в шоці. Тут люди після роботи йдуть і грають. Це в них як хобі, - зазначає хореографка.
Роботу знайти було складно, але це необхідність для людей, які вимушені були поїхати з рідного дому. Наразі Олена Володимирівна має кілька підробіток, і продовжує дистанційно викладати студентам Бердянського державного педагогічного університету та релакованого Центру дитячої та юнацької творчості. Поруч є велике місто, куди хореографка їздить працювати з групою дітей віком 4-6 років. Каже, що платять небагато, та і дорога до міста займає півгодини в один бік, проте воно того варте.
Цього року Олені Володимирівні запропонували самій поставити танцювальний номер для великого концерту в Німеччині, де були присутні близько 4 тисяч глядачів. Концерт проходив на одній із найбільших сцен Німеччини під відкритим небом.
Бердянська хореографка працювала з однією з груп балету Volksschauspiele. Для цього їй випала змога вперше попрацювати із симфонічним оркестром, в якому грають більше 60 музикантів.
- Мені не платили за роботу, але я не заперечувала. Це все моє життя. Я навіть не уявляла масштабу цього концерту. У мене не було практики роботи з оркестром. І на все про все – всього 4-5 репетицій з незнайомими дітьми. До того ж впливав мовний аспект – я не так добре знаю німецьку, щоб їм щось пояснити, - розповідає Олена Володимирівна. - Номер тривав близько 8 хвилин. Але знову ж таки – це “моє”. В Україні я ставила цілі спектаклі за місяць, тому я вирішила, що це не проблема.
Перша репетиція з оркестром була важкою. Дітям було складно, вони не сприймали музику, бо вона вдрязнялася в темповому режимі від тієї, під яку проводилия репетиції. Але результат виявився достойним гучних аплодисментів глядача. На першому концертному виступі викладачка була з дітьми і підтримувала їх перед виходом на сценічну площадку. На другий день вона вже мала можливість сидіти у глядацькій залі, і насолоджуватися концертною програмою.
- Дійсно, хотілося плакати. Бо перед очима були картинки з минулого щасливого танцювального життя, яке було зруйноване. Тисячі дітей з Бердянська були позбавлені можливості займатися своєю улюбленою справою зі своїми педагогами. Наші українські діти – найталановитіші! Доказом того було, те що одна дівчинка з України виконувала всі сольні партії в концертній програмі, не зважаючи на те, що до цього не займалася класичною хореографією, і в цій школі почала займатися приблизно біля півроку тому. Нам є чим пишатися, у нас талановиті, працелюбні, відповідальні ДІТИ, у нас гарна система танцювальної підготовки, - зазначила Олена Володимирівна.
Хореографічна вистава, яку поставила бердянська хореографка у НімеччиніФото: архів Олени Мартиненко
В Німеччині сильно підтримують дітей з обмеженими можливостями, допомагають їм розвиватися та жити повним життям:
- Тут такі дітки танцюють, співають, грають на музичних інструментах, демонструють покази мод. Їм намагаються дати повне життя, чого в нас, на жаль, немає. Завжди, коли бачу концерти за участі діток, плачу. Порівнюю з тим, що зараз відбувається в Україні.
Зусилля задля збереження українського танцю
У цій країні дбають про національну культуру. Свята, традиційні костюми, музика, страви - все це зберігається і шанується народом. Проте викладачці здалося, що в Німеччині танці не такий популярний прояв мистецтва та творчості як в Україні. Там діти, навіть дівчата, надають перевагу футболу.
- В “МарЛені” займалося близько 200 дітей, і кожен концертний захід обов’язково мав українську тематику. Загалом в Україні кожен регіон має свої особливості. Якщо казати про наш регіон, то нашою візитівкою є “гопак”, в якому передається краса і велич українського народу. Це найкрасивіший танок у світі, який має свої особливості і не може бути забутим. Культура людини починається зі знання культурної спадщини свого народу. На жаль, держава не вважає українські танці та пісні важливими для вивчення дітьми в шкільних установах. Хореографічна спільнота України бореться за те, щоб це було обов’язковим компонентом шкільної програми, але, на жаль, це поки не має жодного результату. Попри різноманітні виклики, які випали нашому народу, сучасна хореографія залишається більш популярною, на відміну від народного танцю, - зазначила Олена Володимирівна. - Наразі, основний акцент в підготовці майбутніх хореографів ми робимо з орієнтацією на відновлення та популяризацію української танцювальної культури. Ми маємо зберегти нашу неповторну, самобутню танцювальну культуру і вона має бути доступною для всіх. Уявіть собі, що на Приморській площі Бердянська всі танцюють ГОПАК!
