Приморка.City продовжує знайомити читачів з найцікавішими жителями Бердянська. Герої цієї рубрики – люди різних професій і різного соціального статусу, різного віку та різних поглядів. Ви зможете дізнатися їх через бачення світу, через особисту думку про загальноприйняті речі і цінності.
Ольга Харлан, 55 років, доктор філологічних наук, професор БДПУ, адептка літератури та футбольна фанатка.
Про себе, читання та принципи
В мене є сестра старша на 4 роки, вона пішла в школу, їй було нудно самій вчитися, хотілося свої навички комусь передавати, вона приходила із школи, і я ставала її головним об'єктом навчання. Я змушена була вчитися, хотіла, чи не хотіла цього, а потім мені стало цікаво читати. Напевне, з того часу я не уявляла себе без читання книжок. У 5 років я прийшла записуватись у бібліотеку. Мені дозволялось взяти не одну, і не дві, а навіть п’ять книжок, бо я багато читала. Це для мене було таке дитяче свято. Я приходила, розкладала ці книжки, вирішувала, яку з них я буду читати першою, то був такий своєрідний ритуал.
Так, я любила читати, але з філологією не збиралася своє життя пов’язувати. Після 8 класу я вступала до спортивного технікуму, серйозно займалася спортивною гімнастикою, але мене не взяли через зір. Після 10-го класу я збиралася у фінансово-економічний інститут в Тернополі, але у мене була подруга, зараз вона живе у Чернівцях, яка сказала мені: «Оля, який фінансово-економічний? Ти йдеш до нас на філологію!» Так вона мене загітувала. Але я думаю, що у будь якому разі я б до цього і сама прийшла.
Мені подобається те, що я читаю, мені це цікаво, мені цікава моя робота, навіть моя стрічка у соціальних мережах – це новини письменницького життя, новини книговидання, це світ літератури, який мені дуже подобається.
У мене є такий принцип: ніколи нікого не заставляти що-небудь робити, бо я сама дуже не любила, коли заставляли мене.
Про Бердянськ та інші міста
Приїжджаєш в інше місто, зустрічаєш своїх випускників, вони тебе впізнають, вони тобі дякують, і це дуже важливо.
15 серпня 1987 року я прилетіла до Бердянська літаком «Чернівці-Бердянськ», тоді був такий літак. С того часу я живу і працюю у Бердянську. Цього року виповниться 30 років, як я працюю в БДПУ.
Колись мене запитали, яке місто я вважаю рідним для себе. Спочатку я вважала, що в мене немає рідного міста, бо народилася на Тернопільщині, але давно не живу там, а у Бердянську живу, але він не є місцем мого народження. Але пройшов час і я поміняла мінус на плюс: я зрозуміла, що у мене цілих два місця, які я можу вважати своїм рідним простором – те, в якому я народилася, і те, в якому живу вже тридцять три роки.
Про вподобання та подорож у часі
Окрім читання, яке для мене і робота, і хобі, в мене є ще одне цікаве хобі ще з дитячого віку – це футбол. Я люблю дивитися футбольні матчі. Я, напевне, як філолог їх дивлюся, тому що для мене це метафорично. Футбольний матч – це, як метафора життя, де є радість, горе, зрада, жорстокість (підкати)… Дуже багато якихось таких моментів, які у житті ми маємо розписані на кілька років, а отих півтори години – 45 плюс 45 хвилин – вони концентруються…
Як всяка людина, що живе на світі декілька десятків років, я вмію готувати, але не можу назвати це захопленням. Не печу тортів, але якісь основні блюда готую, принаймні моя сім’я не голодує через мене.
Зараз я багато чого роблю методом спостереження. Наприклад, я люблю подорожувати та вивчаю місто методом спостереження. Всі запитують: «Як це?». Я сідаю на лавочку і спостерігаю за містом. Футбол – також вивчаю виключно методом спостереження, хоча в дитинстві часто сама грала на полі, а зараз сумніваюсь, що я якусь користь принесла б будь якій команді.
Мені подобається подорожувати Україною, майже у всіх областях України я побувала. Майже всі мої закордонні поїздки пов’язані із якимось науковими подіями – підвищення кваліфікації, наукові конференції. Дуже Болгарія мені сподобалась, Софія, Пловдів, Благоєвград, там цікаві стародавні монастирі, природа. Польща – одна з країн, яка мені близька, тому що я вивчала польську літературу, читаю польською мовою. Німеччина теж цікава, бо там цікава література. Навіть до подорожей я підходжу з літературного, філологічного погляду.
Мені б хотілося побувати в Нью-Йорку, на Манхетені, відчути отой новий світ, хоча я розумію, що зараз вже немає тієї атмосфери, яка була в моїх улюблених двадцятих роках, але, все одно, відчуття тієї нової півкулі мені цікаве…
Подорож у часі? Напевне, це були б 20-ті роки, дуже трагічні, дуже знакові для багатьох країн, для всього 20-го століття. Я хотіла б побувати в тому часі, але в різних країнах: Америка, Європа, Україна (хоч і радянська, але яка заповідалася на культурну потужну країну). І напевне, ще б хотілося побувати на початку двадцятого століття, прекрасна золота епоха, коли ще не знали яким буде 20-те століття, коли було ще багато блакитних мрій про те, яким воно може бути…
Про любов, філологів та щастя
В українській мові розподіл любов-кохання певною мірою справедливий. Бо любов – це почуття в абстрактному вимірі, загальна любов до всього живого, а кохання – це вже почуття до конкретної людини. Без цього почуття людина не може жити. Не має значення, в шлюбі, чи не в шлюбі. Особлива творча людина, якій цікаво спостерігати, досліджувати почуття…
Нам, філологам, з одного боку, набагато легше в цьому світі жити, а з іншого – набагато складніше. Ми вже все пережили, бо ми про все перечитали. Ми можемо моделювати ті, чи інші ситуації, можемо уявити, чим вони закінчаться, але в той же час все може закінчитись зовсім по-іншому…
Для мене неможливо бути щасливою без відчуття інших людей. Я люблю самотність, я не відчуваю себе покинутою, коли навколо мене нікого немає, але я прекрасно розумію, що без відчуття інших людей я б не мала щастя самотності.
