Активістка з Бердянська Тетяна Тіпакова у довоєнний час розвивала свій туристичний бізнес. Після 24 лютого увійшла в число організаторів проукраїнських мітингів у місті. Через свою проукраїнську позицію зазнала переслідувань, її викрали, катували, змушуючи дати згоду на запис покаянного відео. Досягнувши свого відпустили. Нині Тетяна перебуває у безпечному місці, і тому погодилась розповісти про обставини викрадення та полону. Такі новини Бердянська повідомляє Приморка.City з посиланням на Медійну ініціативу з прав людини.
«Першого з нас затримали Віталія Шевченка. Одразу після мітингу він зайшов у кафе, за ним вісім людей у військовій формі – вивели, посадили у машину, вивезли у невідомому напрямку. Це було 15 березня. А 20-го його звільнили після тортур. Також 17 березня затримали Володимира Сушка. Його теж відпустили 20 березня. Але ходити він не міг через забої на ногах, забирала його дружина і вона брала таку машину, де його можна було покласти. І він ще досі в дуже поганому стані, лікуються, бо має великі синці на ногах – скотчем мотали ноги і били палками», - розповіла вона Медійній ініціативі з прав людини.
20 березня затримали й Тетяну – у її власному невеличкому магазині на окраїні міста. Її вивели до машини, вдягнули мішок на голову, відвезли, як вона пізніше зрозуміла, до бердянської колонії №77. Тримали утрьох в камері, розрахованій на одну людину.
На першому виклику три години допитували троє російських військових. Двоє у масках, третій, бурят, не скривав обличчя.
«Мені казали: «Зачем ты все это делаешь?», «Почему тебе не нравится Россия?». Я відповідала, що я українка, прожила весь час у своїй державі. Вони намагалися мене переконати. «Одному говорю: ти ж росії, з якого міста? Він не очікував. Сказав: Твєрь. А потім почав говорити, мовляв, хтось з Твєрі, хтось з Москви. Тобто зрозумів, що зробив помилку. Почав говорити що вони всі нас хочуть врятувати. Навіщо? Бо ви тут всі зомбовані, вам треба пояснювати, аби зрозуміли», – каже Тетяна.
Другий допит – з побиттям
«Почали говорити, що витратили на мене вже три години, а я все висмикуюсь, – розповіла вона. – Сказали, що їм потрібно записати відео, де я маю розповідати, що я помилилась, що буду співпрацювати. Спочатку взяли дві книжки та почали бити по вухах з двох боків. Запитує: чи ти українка? Раз, б’є по голові: чи ти все ще українка? Руки казали класти на стіл. Били книжкою по пальцях. Пальці не перебили. Повертайся спиною – удар по ниркам. Починаю сідати, каже, якщо зараз не встану – буде бити ногами. Каже один: «Ты что думаешь мне тебя жалко? Мне тебя не жалко». Я їм кажу, що тобі в матері підходжу. А вони мені: «Яка ти мати?!».
Після допиту відвели у камеру. Тетяна описує її так – 2,5 на 3 метри, ліжко на ланцюгах, старезний матрац без подушки. Відкрили вікно і не дозволяли його закривати. Принесли газету, змусили голосно читати днрівську пропаганду.
Тиск тривав: «Вночі прийшов один. Я опиралась. Змусив роздягатися по пояс. Повністю. Почав лізти. Зґвалтування не було, але морально тиснув. Пішов. За дві години прийшов вдруге. Знову сказав роздягатися. Почав говорити, можливо, тобі алкоголю принести. Намагався. Я відбилася».
Під ранок Тетяну знов відвели на допит і почали катувати електричним струмом.
«Спочатку підключили дроти до пальців. Взяли три пальці на одній руці, потім на іншій. Пускають. Посилюють. Я плачу, кричу, звісно. У паузах ці розмови всі, змушують писати, по обличчю били, губи були розбиті. І я здалася, коли вони причепили дроти до мочок вух. Не знаю, чи такої сили струм був, але мені здалося, що верхня частина голови відокремилась, і кудись догори полетіла. Показали мені текст на комп’ютері. Один знімав на камеру, а я читала його», - розповіла вона.
Після того до камери Тетяну вже не відводили. Залишили у кімнаті. Згодом повернулися, надягнули мішок на голову, навіть віддали рюкзак и вивезли у місто.
«Викинули як собаку, – згадує вона. – Сказали: сиди вдома, вчи гімн, тебе чекає «референдум» та парад на 9 травня. Чи ж проведеш у нас парад? Я кажу, що треба ще дожити до 9 травня».
Це було 16.00-17.00 вечора 20 березня. А за день до того, одразу після викрадення Тетяни, її дочка написала пост у фейсбуці про її затримання. Він набув розголосу, багато людей писали слова підтримки. Тож після звільнення Тетяна вирішила публічно подякувала всім за підтримку. І через ці слова до неї наступного дня зранку приїхали знову.
«Вони почали запитувати, яка це підтримка, хто платить за мітинги, куди перераховують кошти, де прапори, рупор. На мітинги ж приходили, всі, хто хотів. На якесь фото попалися хлопці з червоно-чорним прапором. Почали запитувати, хто це. Та звідки я знала. І знову отримувала по обличчю», – говорить Тетяна.
Через сліди від побоїв на обличчі вони могли знімати відео, і тому швидко відпустили. Після другого затримання Тетяна швидко зібрала речі та виїхала у безпечне місце. Говорить, що росіяни її від’їзду спочатку не помітили, а потім вже на деяких блокпостах розмістили її фото.
«Зараз я їм продовжую робити нерви. Зі своєї сторінки у фб не ховаючись пишу, що Бердянськ – це Україна. Організувала флешмоб у підтримку бердянців, вони там киснуть, що їх кинули. У 18 містах України висять 26 бордів, що Бердянськ – це Україна», – пишається Тетяна Тіпакова.
Нині в окупованому Бердянську утримують щонайменше кілька десятків людей. Більшість у колонії №77, деяких у будівлі місцевого відділку поліції. Серед них є активісти та волонтери.
