Вже немало відомо про те, як росіяни катують людей у тимчасово окупованому Бердянську. Але таких розповідей не може бути забагато, адже кожна історія – це задокументовані військові злочини путінського режиму, за які доведеться відповідати.
Головні катівні окупантів у Бердянську – захоплені виправна колонія №77 і міський відділ поліції. У цьому матеріалі мова піде про останній.
Через ліквідацію “замначальника ГАИ” Колеснікова, підрив штабу з підготовки псевдореферендуму та замах на “коменданта” Бардіна прогнозовано спровокували нову хвилю репресій проти цивільних мешканців. Втім, “тихий терор” у Бердянську, як і на всіх тимчасово окупованих територіях, не припинявся від початку повномасштабного вторгнення росії.
Герої нашого матеріалу перебували в полоні росіян щонайменше два тижні, зазнаючи постійних знущань. Їх імена змінено, але все сказане – документальні докази нелюдської жорстокості окупантів.
Російскі військові на вилицях Бердянська
– Якщо ви йдете в місто і думаєте, що вас це омине, не думайте так, а чистіть телефон до нейтральних сайтів, телеграм-каналів, кнопковий телефон і режим “дурня” – не прокотить, вас “приймуть”, прийдуть з обшуком додому і знайдуть, що шукали, – з цих слів починає свою розповідь бердянець Максим, який ще влітку пройшов пекло камер захопленого міського відділу поліції.
До самого ж Максима окупанти прийшли додому. Для арешту однієї людини знадобилося кілька десятків озброєних військових.
– У кімнату розміром 20 квадратів плюс коридор, всі не влізли. Приймали не жорстко, сім'ю не зачепили, вони ж "ввічливі люди", як вони себе позиціонують. Справжнє пекло почалося в карцері – туалет, умивальник забиті, плавають черв'яки і дикий сморід, але це дрібниці, ти сидиш і не знаєш що буде далі, як закінчився обшук, чи били дружину, коротше, дах їде від самих тільки думок.
Три доби Максима тримали в окремій камері карцеру і щодня допитували, інколи, по кілька разів на день. На голову оодягають мішок, допит проводять співробітники ФСБ.
– Перший допит це – пекло, б'ють різними способами, плюс – електричний струм.Напевно, якби до мене доторкнулися лампочкою, вона б світилася, током тебе збиває з табуретки, а в цей час вони ставлять питання, на які ти не можеш відповісти, і тебе б'ють знову.
Три доби потому Максима відправили до загальної камери, де разом з ним перебувало більше десяти ув'язнених.
– Там простіше, є можливість хоч вмитися, покурити, та й просто лягти на підлогу, прийти до тями. Співкамерники завжди дадуть хоч щось, що можна підкласти на підлогу, мені дали навіть нари, щоб оговтався і не спав на підлозі, – розповів колишній бранець.
Другий свідок російських тортур і знущань – Олександр. Він також провів у захопленому відділу поліції 2 тижні, але весь час його тримали у загальній камері.
– Годують двічі на день сухпайками, але я особливо не їв. Не їв, тому що немає туалету. Замість туалету – звичайне відро, яке, у кращому випадку, раз на тиждень дозволяють винести. Тобто, серемо – у відро, ссимо – у пляшки, якщо відро повне, то серемо в пакети. Проточної води немає, раковина забита, каналізація, відповідно, не працює. Матраців немає, нари – шматок заліза.
Якщо потрапив за ґрати у Бердянську, тортур не уникнути.
– Дуже тяжко, коли чуєш у вікно, як надворі, на Приморській площі граються діти, а крізь віконце у дверях чуешь крики, як когось катують, мучають… І в день, і вночі, постійно горить світло, – розповідає про знущання Олександр, – Часто водять на допити. Одягають наручники, мішок на голову. На допитах б'ють палицею, б'ють ніжкою від стулу, коли “відключаєшся”, то до обох ніг підключають електричний струм і б'ють ним постійно.
Окрім фізичних знущань, росіяни постійно тиснуть морально на в'язнів.
– Постійно слухаємо лезгінку, зі страхом підхоплюємося, коли чуємо, як хтось іде коридором. Проходить якийсь дагестанець і кричить “Воздух, піда..си”. Ми спочатку дивувалися, що це означає. На зворотньому шляху він залітає до камери і починає всіх нещадно і жорстоко бити. Виявляється, команда “воздух” означає, що треба всім залізти під нари і прижати обличчя до полу. Так ми спали 2-3 ночі.
Після тортур і знущань майже всіх відпускають, але перед виходом можуть агітувати до лав армії рф. Якщо відповідь не подобається, то дуже великі шанси на повернення до камери ще на якийсь час. Усі полонені кажуть, після такого – зізнаються у всьому, що вони тобі кажуть. Аби нарешті вийти, бранці мають підписати “документ”, в якому погоджуєшся на добровільну співпрацю з російською федерацією.
