Незважаючи на те, що окупанти постійно хваляться своїми досягненнями в медицині на «звільнених» територіях, насправді медичне обслуговування в Бердянську з кожним днем стає гіршим і гіршим
Більшість кваліфікованих лікарів виїхали з Бердянська
Одним із найважливіших факторів медичної кризи є відсутність фахівців. Більшість справді професійних лікарів виїхали ще на початку окупації, а ті, хто залишилися, теж виїжджають, не витримуючи тиску та умов.
"Просто страшно стає, – розповідає мешканка Бердянська, – коли читаєш у місцевих чатах, що ось цей лікар уже не у Бердянську, і ось цей теж виїхав. Мій кардіолог уже кілька місяців, як у Німеччині, виявляється. Єдине, що обнадіює, що практично всі, хто виїхав, продовжують консультувати своїх постійних пацієнтів через соцмережі".
"Наш сімейний лікар давно виїхала в Україну, але ми з нею постійно на зв'язку, не знаю, щоб ми робили, якби не вона, – пише бердянець, – бо тут звернутися нема до кого. Тому «дільничному лікареві», не хочу називати прізвище, якого окупанти нам призначили, все «до лампочки»".
У відділеннях лікарні заправляють або приїжджі лікарі, про яких нічого не відомо, або ті, хто мав сумнівну популярність і був звільнений при Україні за корупцію чи п'янку.
Ні лікарів, ні ліків
Наші джерела в окупації повідомляють, що самі приїжджі лікарі визнають свою некомпетентність у серйозних випадках і відсилають пацієнтів у ростов, чи Крим, щоб зняти з себе відповідальність.
Другим чинником є діагностика, а точніше повна її відсутність, люди місяцями не можуть записатися на таку звичайну при Україні процедуру, як гастроскопія шлунку, або звичайну кардіограму, яку в Україні можна було без проблем зробити на прийомі у будь-якого кардіолога чи навіть терапевта.
- Подскажите, где можно сделать кардиограмму не за 1000 рублей и не в мае месяце по записи. Ужас.
- Я знала, что до войны всегда могла в любое время пойти и «глотнуть кишку», если возникали проблемы с желудком, сейчас это что-то невообразимое! Запись идет уже на май, а я не могу столько ждать!
"Щодо діагностики у нинішньому Бердянську я вже такого наслухалася, що страшно. Один знайомий потрапив непритомний з дуже серйозними симптомами (не хочу писати, щоб не підставляти людину), так його навіть не лікували, бо не знали від чого, так і виписали з якимось «каламутним» формулюванням у графі діагнозу, щось про невстановлену етимологію. Другому знайомому взагалі лікували одне, а хворий він був зовсім іншим, якби вчасно не вивезли з Бердянська, то вже не було б людини".
Також більшість бердянців, які пройшли лікування при окупантах, скаржаться на якість препаратів, зокрема наркозу, який дають при операціях. Особливо ті, хто оперувався раніше за України, і має можливість порівняти.
- Мене від цих ліків, які вони мені вливали, буквально підкидало так, що голка з вени вистрибувала. Якийсь дуже важкий озноб, пропасниця, навіть не знаю, як це описати. А лікарі кажуть: не хвилюйтеся, все нормально, так і має бути. Але ж я пам'ятаю, як до війни мені робили операцію в цьому ж відділенні, тільки це були наші українські лікарі та наші ліки. Тоді я просто спокійно засинала, і прокидалася, коли все було закінчено. І це не тільки зі мною таке, всі, хто лежав зі мною в палаті, пройшли через те саме.
Про цю дивну реакцію на введення медикаментів перед початком операції розповідають багато пацієнтів. У чому тут справа – у російській анестезії, чи російських анестезіологах – невідомо.
Російські казки про безплатну медицину у Бердянську виявилися брехнею
Ну і ще один фактор, про який не можна мовчати - це так звана «безоплатність» російської медицини, яка насправді виявилася дуже платною. За операції доводиться викласти тисячі рублів, за медикаменти та супутні медичні товари – за все треба платити.
За інформацією наших джерел, рядова малотравматична операція (не полосна) обійшлася пацієнтці в суму понад 20 тис рублів. Складні операції, наприклад, із заміною суглобів, можуть вимірюватися вже сотнями тисяч, так одному пацієнтові відкрито запропонували вибір їхати оперуватися в рости або Крим, або зробити на місці, але за суму від 300 тис рублів.
- Одна матуся, стояли ми з нею на пошті в черзі, така щаслива була, що її доньці операцію зробили майже задарма, «всього» за 6 тисяч. Як наслухаєшся та начитаєшся, що у нас діється зараз у медицині, так і думаєш, що простіше, напевно, одразу померти. Хоча не виключено, що і там можуть бути питання. Живеш і молишся: хоч би не захворіти, хоч би не потрапити до лікарні, хоч би дотягнути до деокупації, вже тоді, в рідній Україні, можна буде і хворіти, і лікуватися.
