Під прикриттям церкви так званого Московського патріархату ховались сотні російських агентів в рясах. Більшість з них зараз в окупації очолюють українські храми, в яких служать службу на російській мові, роздаючи шану агенту ФСБ і одночасно голові Руської православної церкви Кирилу.
Хто ці люди, дослідили журналісти видань Приморка.City, Бахмут.in.ua, Кавун.City та РІА Південь.
Окупована частина Запорізької області: Бердянська єпархія
На момент повномасштабного вторгнення територія єпархії охоплювала межі колишніх Бердянського, Більмацького, Василівського, Гуляйпільського, Пологівського, Приазовського, Приморського, Токмацького, Чернігівського та Якимівського районів.
Вже за росіян до складу єпархії увійшли приходи Веселівського, Кам’янсько-Дніпровського, Мелітопольського та Михайлівського районів, а також міст Мелітополь та Енергодар, які належать до Запорізької та Мелітопольської єпархій, якими в Запоріжжі керував підсанкційний митрополит Лука. Станом на зараз до Бердянської єпархії Російської православної церкви Московського патріархату (як загарбники називають її після захоплення) входить близько 150 приходів та монастирів по всій анексованій Запорізькій області.
Правлячий архиєпископ Бердянський і Приморський Єфрем (Валентин Ярінко) продовжував керувати єпархією ще понад рік після захоплення міста та району росіянами. Він брав участь у заходах окупаційної влади, приймав російських чиновників та представників російського духівництва і розбудовував життя єпархії в «нових умовах». Але від публічних закликів та підтримки російської влади все ж утримувався.
Візит то Митрополита Єфрема екс-гауляйтера Бердянська Сауленка та губернатора Тверської області рфФото: Телеграм-канал окупаційної влади Бердянська
Офіційно Єфрем продовжував підтримувати зв’язки з Українською православною церквою та підпорядковувався митрополиту Київському і всієї України Онуфрію. І навіть уже перебуваючи в окупації, у серпні 2022 року отримав від Онуфрія підвищення — сан митрополита. І хоч незалежність Київського престолу від патріарха Гундяєва — справа радше номінальна, саме це стало каменем спотикання для подальшого перебування Єфрема на катедрі у Бердянську.
Бердянські священики-ініціатори вступу до РПЦ: Протоієрей Євген Клименко, протоієрей Сергій Ілющенко, архімандрит Димитрій Міхешкін, протоієрей Дмитро Лебедченко із патріархом Кирилом (в центрі) у Москві Фото: Сайт РПЦ МП
Навесні 2023 року з Москви стали вимагати, щоб Єфрем напряму присягнув патріарху Кирилу, а Бердянська єпархія перейшла під пряме підпорядкування Російській православній церкві. Ідея знайшла підтримку у кількох членів синодального управління єпархії. Секретар єпархіального управління протоієрей Сергій Ілюшенко, прес-секретар, протоієрей Олег Клименко, протоієрей Дмитро Лебедченко з Приморська та архімандрит Димитрій Міхешкін — благочинний з Кам’янки (Більмак), очолили заколот та зрештою усунули Єфрема. Заколотники за підтримки ФСБ їздили по приходах та опрацьовували керівників приходів, щоб ті підписалися під «челобитною» до Кирила, виступали в ефірі православного пропагандистського каналу «Спас» із розповідями про утиски православ’я в Україні та скаржилися на митрополита Єфрема, який покинув єпархію.
Як це відбувалося, в інтерв’ю «Новому времени» розповів настоятель храму Приморська Володимир Савійський, який публічно виступив проти російського вторгнення та відмовився від переходу до складу РПЦ.

За версією, оголошеною на засіданні синоду у Москві, прохання до Московського патріарха підписали 76 з 86 кліриків єпархії (5 священників були відсутні, 5 — висловились проти). Митрополит Єфрем начебто телефоном підтвердив, що виїздить на лікування за кордон.
16 травня синод РПЦ постановив «прийняти Бердянську єпархію в безпосереднє канонічне та адміністративне підпорядкування Патріарху Московському і всієї Русі» та призначив керуючим єпархією єпископа Іскитимського та Черепанівського Луку.
А судячи з того, що за останні два роки в єпархії змінилося вже три керівники, церковна служба на анексованих територіях серед російського «священства» — така сама повинність, як і відрядження для чиновників.
У березні 2024 року першого московського ставленика — єпископа Бердянського та Приморського Луку — синод заслав до Біробіджану. На його місце прислали єпископа Алатирського та Порецького Феодора, якого в травні 2025 року замінили на єпископа Златоустівського та Саткинського Петра (Іван Дмитрієв).
Поки що діючий, призначений з Москви Єпископ Бердянський та Приморський Петро зустрічає бердянських колаборанток Ваченкову та ХорошунФото: Сайт захопленої Бердянської єпархії
«Отців-заколотників» митрополит Єфрем заборонив у служінні через кілька днів після від’їзду. За інформацією Української православної церкви, він залишається правлячим архієреєм та очільником Бердянської єпархії. Але жодних заяв після виїзду з Бердянська Валентин Ярінко не зробив та публічної діяльності не веде.
Заочно покарані священики проводять активну проросійську діяльність. Дмитро Лебедченко став благочинним Приморського району замість вигнаного колеги Володимира Савійського.
Приморський священик Дмитро Лебедченко на фоні терориста “Мотороли” виступає в військовому таборі “Новоросія”Фото: Сайт захопленої Бердянської єпархії
Сергій Ілюшенко, окрім Троїцького храму біля центрального ринку, з 2024 року є й настоятелем храму на бульварі Шевченка, 12 — храму Пресвятої Богородиці, який належав Православній церкві України. Його московські попи перетворили на храм в ім’я Іоанна Кронштадтського. Олег Клименко залишається прес-секретарем, головою видавничого відділу та настоятелем храму новомучеників Бердянських. Обидва входять до найближчого оточення правлячих архієреїв, яких присилають з Москви.
Прес-секретар Бердянської єпархії, настоятель храму Новомучеників Дмитро Клименко, його дружина – керівниця паломницького, відділу єпархії Тамара Клименко та учні недільної православної школиФото: Сайт захопленої Бердянської єпархії
В єпархії створено відділ із взаємодії зі збройними силами та іншими військовими формуваннями РФ. Його очолює ієрей Олександр Носков — за часів мера Євгена Шаповалова він був директором КП «Бердянськекотранс», яке відповідало за прибирання міста. Потім подався до церкви та очолив храм у селі Старопетрівка. Також віднедавна він став благочинним Нововасилівського округу замість настоятеля Нововасилівського храму Володимира Іванченка, який, ймовірно, залишив посаду через вік.
Олександр Носков - настоятель храму Георгія Побідоносця, с. Старопетрівка, очолює Єпархіальний відділ із взаємодії зі збройними силами та іншими військовими формуваннями РФФото: Сайт захопленої Бердянської єпархії
Ще один єпархіальний відділ військового спрямування — відділ духовної опіки козацтва — очолює вже згаданий більмацький архімандрит Димитрій Міхешкін.
Новоявлені московські попи постійно звітують про участь у воєнізованих заходах, промивають мізки молоді та опікають дітей місцевих колаборантів у православній гімназії, яку створили на базі захопленої бердянської школи №5.
Зустріч єпископа Бердянського та Приморського Петра з робітниками православної гімназії
Мелітополь
12 березня 2024 року патріарх РПЦ Кирило на своєму збіговиську, іменованому "синодом руської православної церкви", оголосив перехід мелітопольських служителів культу під підпорядкування Бердянської єпархії.
Благочинним церков Мелітополя Російської православної церкви є Максим Смірнов. Ще за часів України благочинним його зробив чинний митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука. У 2021 році в Україні Максим Смірнов був нагороджений почесною нагородою Чорнобильців - орденом “За гуманність і милосердя”. За часів української влади він був вхожий у всі владні кабінети мерії та державних структур.
І саме православним Московського патріархату депутати міської ради виділяли абсолютно безплатно землю в центрі міста та в інших районах під будівництво храмів. А держава звільнила церкву від сплати податків.
На пожертви Смірнов побудував у Мелітополі і свій приход Георгія Побідоносця на пр. 50-річчя Перемоги. Але не тільки з приходу московський піп мав постійний дохід. За неофіційною інформацією, у Криму Максим Смирнов обзавівся своїм свічковим заводом, завдяки якому дуже безбідно і ситно живе. Крім того, разом із ієреєм Олександром Бєдновим обзавівся церквою у Швеції.
Максим Смірнов проводить освячує загарбників Фото: Фото з пропагандистського джерела
Але привілеї від української влади не завадили йому піти на співпрацю із окупантами. Тому вже на початку окупації Смірнов закликав мелітопольців прямо під час проповіді йти на псевдореферендум.
“Ми ж усі отримали російські паспорти і є членами такої великої держави, і тепер настав такий момент, коли ми повинні проголосувати за президента. Православна людина — це та, яка поважає закон. Це ж не Україна. Ми ж у Росії”, - заявляв поп.
СБУ зібрала неспростовні докази його співпраці із окупантами й заочно повідомила про підозру в колабораціонізмі.
Ще один адепт російського світу у рясі - архімандрит Іоанн (Олександр Прокопенко). Цьому 39-річному настоятелю Свято-Саввинського чоловічого монастиря УПЦ МП, що в Мелітополі, правоохоронці теж вже оголосили підозру.
архімандрит Іоанн (Олександр Прокопенко)Фото: Скріншот з росвідео
Є припущення, що Прокопенко працював на ФСБ ще до окупації Мелітополя. І саме в келіях чоловічого монастиря жили переодягнені ФСБшники під виглядом пацієнтів реабілітаційного центру для залежних від наркотиків та алкоголю.
Олександр Прокопенко брав активну участь у його організації фейкового референдуму, зі сцени БК Залізничників благословив колаборантів на його проведення. Окрім того, Іоанн відвідав Москву, де особисто брав участь у “церемонії” оголошення незаконної анексії Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей.
Навіщо росіянам церква
Загалом росіяни використовують церкву та релігію за цілком практичними завданнями.
1. Церква як тил армії. Священики благословляють вбивства, освячують зброю тощо.
Ключовий меседж: війна — це свята справа.
Приморський священник-Колаборант Дмитро Лебедченко на військовому заході
2. Легітимація окупаційних структур. Священики в окупації активно беруть участь у богослужіннях з окупаційними структурами. Включення російських силових структур у церковний календар показує, що саме Росія «захищає людей» і «має традицію». Фактично це створення симбіозу: держава = армія + церква.
3. Демонізація ЗСУ. Це одне з основних завдань церковних пропагандистів в окупації.
4. Освітньо-ідеологічна робота. Священники в окупації активно співпрацюють зі школами та загалом дитячими закладами. Також в окупації впроваджують російські освітні стандарти «Основ православной культуры» як частини пропаганди.
5. «Нормалізація життя» в окупації через побут і традиції. Виходячи з публікацій окупантів, де є багато інформації про релігійні пости, ремонт храмів, святкування — створюється ілюзія стабільності, автори активно відволікають від війни. У постах колаборанти підкреслюють: храми працюють, громади єдині, йде духовне життя.
А що із свободою віросповідання?
Ситуація із свободою релігійних організацій на окупованій території значно гірша, ніж навіть у самій РФ, де, наприклад, веде місіонерську діяльність Католицька церква та її благодійна організація «Карітас». У Запорізькій області ця організація заборонена наказом Балицького — так само, як і діяльність Православної церкви України та Греко-католицької церкви. Аналогічні заборони діють на всіх окупованих Росією територіях.
Православної церкви України та Греко-католицької церкви. Священнослужителів обох церков переслідували по всіх ТОТ, а визволення з російського полону двох бердянських священиків УГКЦ — Богдана Гелети та Івана Левицького — Україна разом із Папою Римським добивалася півтори роки.
Священники УГКЦ — Богдан Гелета та Іван Левицький до та після звільнення з полонуФото: УГКЦ
На сьогодні офіційно перереєстровані в російських реєстрах лише Лютеранська церква та кілька громад Євангельських християн-баптистів.
Захоплені релігійні споруди окупанти використовують для потреб своєї пропаганди.
Захоплені релігійні споруди окупанти використовують для потреб своєї пропаганди. Молитовний будинок «Зал Царства» Свідків Єгови (їх у РФ вважають екстремістами) окупанти перетворили на пропагандистський центр руху “Юг молодой”. У молитовному будинку та молодіжному центрі євангельської церкви «Вефіль», біля школи №10, відкрили аналогічний заклад для пенсіонерів.
В Маріуполі в храмі Петра Могили ПЦУ окупанти влаштували гуртожиток для військових.
Окрасу Бердянська — католицький костел Пресвятої Діви Марії — передали на баланс міській лікарні, а орган — розбирають. Так чинять безбожники і росіяни.
А що у сусідів?
Окупована частина Донецької області
На окупованих територіях Донеччини все ще відвертіше: тут релігією благословляють війну проти України та роками формують парафіянам вигідну Кремлю картинку світу.
Ми обрали три ключові фігури, які постійно фігурують у релігійному й не тільки житті окупованої Донеччини. Це митрополит Донецький і Маріупольський Володимир, архієпископ Волноваський Амвросій та архієпископ Варнава.
Митрополит Донецький і Маріупольський Володимир (мирське ім'я Михайло Самохін) народився 18 листопада 1979 року у місті Скопин Рязанської області.Після школи обрав духовну освіту: спочатку навчався у Рязанському духовному училищі, а згодом — у Калузькій семінарії та Санкт-Петербурзькій духовній академії. У 2005 році захистив дипломну роботу, присвячену діяльності ордену єзуїтів.
Священницьке служіння розпочав у 2004 році, коли був висвячений у диякони, а через рік став ієреєм. Він обіймав посади проректора та настоятеля, працював над “розвитком духовної освіти” у Рязанській єпархії. У липні 2011 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Володимир. Восени того ж року був обраний єпископом Скопинським і Шацьким, а 2 грудня 2011 року відбулася його архієрейська хіротонія у Храмі Христа Спасителя в Москві. Далі його служіння було пов’язане з різними регіонами рф: Забайкаллям, Хабаровськом, Владивостоком.
Митрополит Донецький і Маріупольський Володимир в храмі на території окупованої Макіївки Фото: “Донбас Православний”.
У 2015, вже під час окупації окремих територій Донеччини, році патріарх Кирил підніс його до сану митрополита. А під час повномасштабного вторгнення, у жовтні 2024 року, Володимира призначили митрополитом Донецьким та Маріупольським, хоча у місцевих клірків, це викликало невдоволення. Володимир тісно тримає контакт з російською владою, так у листопаді 2024 року він зустрічався з замом голови держдуми РФ, а потім вже з замом керівника адміністрації президента рф.
Володимир благословляв Пушиліна, ватажка “днр” на відновлення зруйнованих храмів на Донбасі, а також на підтримку “традиційних цінностей”. Без проповіді митрополита не проходить жодна важлива подія на окупованій Донеччині: День міста, 1 вересня, спортивні змагання на усіх цих заходах Володимир або займається освячуванням або веде службу.
Архієпископ Волноваський Амвросій - другий за важливістю на окупованій Донеччині архієпископ Волноваський Амвросій (реальне ім’я Андрій Скобіола). Він починав з послушника в монастирі, а сьогодні є вікарним архієреєм Донецької єпархії та має сан архієпископа.
Амвросій Фото: Відкрита православна енциклопедія
У 1999 році Андрій Скобіола вступив до Свято-Успенської Николо-Василівської обителі у селі Нікольське Волноваського району. Тут він ніс послух церковника та келійника намісника монастиря схиархімандрита Зосими (Сокура).
22 серпня 2001 року відбулося його постриження в мантію з нареченням імені Амвросій. 7 жовтня 2001 року ексмитрополит Іларіон (Донецький і Маріупольський) посвятив його в ієродиякона, а 10 грудня 2003 року — в ієромонаха. Згодом Амвросій почав просуватися у церковних званнях: у 2003 році подвійний орар, у 2006 році був возведений у сан ігумена, а 2012-го, у сан архімандрита.
У 2013 році його призначили виконуючим обов’язки намісника Свято-Василівського чоловічого монастиря в Микільському, а вже з 2014 року він став його повноправним намісником.
3 квітня 2019 року Священний Синод УПЦ МП призначив архімандрита Амвросія єпископом Волноваським, вікарієм Донецької єпархії. Його архієрейська хіротонія відбулася 6 квітня 2019 року у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. Таїнство проводив митрополит Онуфрій.
Руйнація Микільського монастиря у 2025 році Фото: росзмі
З початку повномасштабного вторгнення й по сьогодні Архієпископ Волноваський Амвросій продовжує працювати на окупованій Донеччині. Зокрема відомо, що він проводить богослужіння в різних регіонах тимчасово окупованої Донеччини та долучається до акцій, які підтримують пропагандистський образ "звірств українських бойовиків". Серед останніх прикладів хода поблизу Вугледара, де нібито українці суттєво пошкодили Микільський монастир. Сам Амвросій став його намістником.
Амвросій також перейшов до складу Російської православної церкви у 2023 році. У тому ж році Володимир Зеленський позбавив його громадянства України.
Архієпископ Варнава (колись перший єпіскоп Бердянський та Приморський) замикає трійку головних церковних фігур окупованої Донеччини (мирське ім’я В'ячеслав Філатов). За інформацією, вказаною на офіційному сайті Донецької єпархії при РПЦ, він народився 21 квітня 1953 року в Ашхабаді (Туркменістан), у сім’ї медичних працівників. У 1974 році разом із родиною переїхав до Сухумі (Абхазія). Там він займався іконописом, співав у церковному хорі та ніс послух у вівтарі.
Богослужіння, в якому приймав участь архієпископ Фото: Донбас Православний
У 1976 році В’ячеслав Філатов отримав перший сан — диякона. На початку 1990-х років Філатов переїхав до Макіївки Донецької області. 2 травня 1991 року cтав священником у Луганському кафедральному соборі та настоятелем Свято-Іоанно-Кронштадтського храму у місті Кіровське.
Згодом служив у Свято-Казанському соборі Макіївки, а в 1993 році був призначений настоятелем Свято-Георгіївського собору цього ж міста. У 1995 році він прийняв чернечий постриг із іменем Варнава, був благочинним Макіївського округу, а згодом — Торезького.
Церковна кар’єра Варнави поступово розвивалася: у 1996 році він став ігуменом, у 1997-му — архімандритом. Також входив до складу єпархіальної ради Донецької єпархії.
24 січня 2007 року Священний Синод УПЦ ухвалив рішення призначити архімандрита Варнаву єпископом Макіївським, вікарієм Донецької єпархії. Хіротонія відбулася 11 лютого того ж року у Свято-Георгіївському соборі Макіївки.
Втім, вже за кілька місяців, у березні 2007 року, він був призначений керуючим Бердянською єпархією з титулом "Бердянський і Приморський". Проте восени того ж року рішенням Синоду його повернули до Донецької єпархії на посаду вікарія.
28 серпня 2014 року Варнава був присутній на святкуванні Успіння Божої Матері в Успенському соборі Лаври в Києві, де його возвели у сан архієпископа УПЦ МП. З того часу і по сьогодні він продовжує своє служіння як архієпископ Макіївський на ТОТ.
З початком АТО священнослужитель залишився на території, які були підконтрольними "днр". При цьому він долучався до різних пропагандистських заходів, організованими "владою". Зокрема, Варнава брав участь у святкуванні дня народження тогочасного голови донецького республіканського центру охорони материнства та дитинства Володимира Чайки та 55-ліття тієї ж установи в Донецькому державному академічному театрі опери та балету. Крім нього, там же "засвітилися" керівники "днр", зокрема, олександр захарченко.
Варнава після початку повномасштабного вторгнення до України продовжує власну духовну діяльність, інколи згадуючи про необхідність "молитви за російських військових, які на полі бою поклали власне життя". Він проводить богослужіння в різних регіонах тимчасово окупованої Донеччини, а не тільки в Макіївці. Зокрема, відомо про його неодноразові візити в Донецьк та Маріуполь. В останньому він та інші священнослужителі Донбасу навіть приймали лідера російської партії лдпр леоніда слуцього.
У липні 2023 року фактична влада в Донецьку повідомила про "рішення духовенства Донецької та Маріупольської, а також Горлівської та Слов'янської єпархій про входження до складу російської православної церкви". В цей же момент архієпіскоп Варнава фактично перейшов у підпорядкування РПЦ, як й інші вищевказані священнослужителі.
Раніше ми повідомляли, що колишній Єпіскоп Бердянський та Єлисей збіжав до РФ після звільнення окупованої частини Харьковскої області.
