Приморка.Сity поспілкувалась з відомим гумористом Петром Бампером та з'ясувала, за що він любить Бердянськ і визначила із чим асоціюється у актора наше місто.
Попередження – для автентичності публікації в інтерв'ю збережена мова автора.
– Чому обрав це місто для вступу в виш після школи?
– Привіт, Бердянськ! Привіт чайки, хоча чайки – це гідропєтухи. Тому що бердянський пєд – це кращє місце, де людина може провести декілька років свого нікому непотрібного життя. А якщо чесно, при школі були курси і можна було легше поступити, але фіг там! Все одно вчився на контракті та вже відбив.
Ніколи в житті не думав, що стану педагогом, і я зробив батькам усіх дітей велику послугу: я ним не став. Так шо вони мені должні, гроші можна перекинуть на карточку або поповніть мойому другові – Сусу телефон.
– Яке було перше враження від міста?
– Прозрів, від цін на маршрутку – 60 коп. Слава Богу по студаку 30, так би і в інститут не попав. І біля гостиниці «Бердянськ» так зносило, що краще там взагалі не ходить, бо Бєрдянськ, як і Пітєр, побудований по гіпподамовій системі.
– Який був найкумедніший випадок для тебе в Бердянську?
– Програв туфлі на автоматах, після того, цьой ****** більше не займаюсь!
– Скільки всього років прожив в Бердянську? З чим пов'язуєш цей період?
– В Бердянську прожив 6 років, 2 місяці, 35 днів і 3 години.
За цей час розкрив для себе світ. Вечірні моциони з пакетом «777» вздовж Приморки, працював грузчиком в порту з баснями Крилова, купив нерусифіцирований «Нокія-1100» з фонаріком і змєйкой, востановив щитовидку, завдяки азовському йоду, навчився жарить бичок в усіх смислах цього слова.
– Розкажи про КВК, про команду?
– Грав за команду КВК «ЧП Мінськ». Правда жодного разу за них не вийшов на сцену. Вони в Білорусі, я в Бердянську, у мене пари, з Олександром Голіком свадьбу вести, який Мінськ? Яке ЧП? Я зробив у молодості дві помилки, перша, ото коли я вам казав, що туфлі програв, і друга – КВК. Там я також 6 років програв.
– Твої найулюбленіші місця в Бердянську, кафешки, з якими пов'язано багато спогадів?
– Я Бердянськ люблю увесь, я його не ділю на частини. Нравилось в «БУМі» холодне пиво з чопіками попить, в аудиторії 112 (Соломія) гарячий бутерброд бахнуть, в «Кристалі» – соплі по столу размазать. От у мого друга – Суса любиме мєсто – «Залів», возлє памятніка сантєхніку. Там вино на розлив по 2 гривні стаканчік було. Парєнь за 5 днів так моря і не побачив, хоча до нього залишалося всього декілька кроків…
– З чим асоціюється в тебе Бердянськ, як часто зараз тут буваєш?
– З островом Балі: і там, і там – курорт. А єслі чєсно, то з Андаманськими і Нікобарськими островами. Різниця тільки в тому, що там теплий океан, а тут тепле Азовське море. Буваю не часто. Кожен серпень я приїжджаю, щоб заставить медуз світиться і море фосфорилось. А Сус приїжджає на початку літа, в червні, от чого мор починається.
– Який новий рік в Бердянську тобі запам'ятався найбільше, точніше – його святкування і чим?
– Я в Бердянську ні одного Нового року не пам’ятаю, тому що святкування починалося задовго до свята.
– Найяскравіші спогади, пов'язані з цим містом? Чи сумуєш за бердянським періодом життя? Що тебе зараз пов'язує з цим містом?
– Моє життя в Бердянську – один величезний яскраво-веселий спогад, бо я був ще пі**ном газірованим. А пов’язаний я з цим містом нерозривно, я в тому році у Андрюхи Вєртольота зарядку забув. Так що повернусь в Бердянськ обов’язково. А сумувати не можна нікому і ніколи, ні за ким, і ні за чим. Тому що ти не знаєш, що тебе чекає за наступним волнорєзом!
