Цьогоріч через епідемію коронавірусу студентська польова археологічна практика у вишах була скасована. За браком основної робочої сили чимало археологічних експедицій в Україні опинилися під загрозою. Тож, своє плече науці підставили волонтери, які поїхали до місць розкопок з усіх куточків країни.
Не могли лишитися осторонь і бердянці. Члени Бердянського археологічного товариства «Ольвія-Арго»: Федір Каїра, Андрій Токовенко, Микола Івашина, Ірина Прокопенко, Сергій Затьора, Сергій Бондаренко, Юрій Красніков, Микита Кіров, Павло Махно, Микола Ганник вирушили до Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія». Більшість учасників загону – студенти старших курсів БДПУ, магістранти і магістри з історії та археології. Доєдналися до волонтерів і їх багаторічні наукові керівники – кандидати історичних наук Валентина Папанова і Світлана Ляшко.
– Взагалі то ми ставили за мету не лише допомогти науковцям, – розповідає голова «Ольвії-Арго» Федір Каїра, – для нашого археологічного товариства це вже багаторічна традиція. 40 років поспіль під проводом Валентини Анатоліївни Папанової бердянці беруть участь у Ольвійській експедиції Інституту археології НАНУ, і дуже важливим для нас було не перервати цю традицію. Цей сезон став 41-м. Ну і звісно ж, експедиція – це, так би мовити, «перезавантаження», яке дає наснагу на наступний рік роботи, навчання, повсякденного життя. І цей рік кожен археолог проживає в очікуванні нового сезону.
Хто був – той знає, що до Ольвії ідуть звідусіль за унікальною аурою цього давньогрецького міста, за романтикою польового життя, дружніх посиденьок біля нічного багаття, коли над тобою височіє Чумацький Шлях, а вітер доносить п’янкі пахощі степового різнотрав’я, нагрітого за день південним сонцем…
Але передусім, Ольвія – це унікальна археологічна пам’ятка! Лишень тут античність зберіглася у «чистому» вигляді, «не заплямована» пізнішими середньовічними нашаруваннями. Ані кримські Херсонес чи Пантікапей, ані дністровська Тіра, ані будь-яке інше давньогрецьке місто в Україні не може цим похвалитися.
Цього сезону разом з колегами із Одеси, Києва та Харкова бердянці долучилися до дослідження вкрай цікавого і вельми складного об’єкту на території ольвійського передмістя. Другий рік поспіль під керівництвом кандидата історичних наук, заступника начальника Ольвійської експедиції Олександра Кузьміщева його досліджують українські і німецькі археологи.
– У 2017 році археологи з Німеччини провели геомагнітне обстеження території ольвійського передмістя і виявили ряд підземних структур, – розповів Олександр Кузьміщев. Одна з них нагадувала круглу в плані землянку (подібні вже знаходили на території Ольвії), проте, коли почалися розкопки виявилося, що цей об’єкт цілком унікальний для ольвійського городища.
Перш за все вражають розміри цієї споруди – 4,95 метри в діаметрі і майже 3,30 метрів в глибину. Коли до розкопок долучився бердянський загін, дно цього «резервуару» ще не було досягнуто. І кожен сантиметр шару рясніє знахідками: фрагменти амфор і чорнолакового столового посуду, монети «дельфінчики», склопастові бусини, кам’яні знаряддя, вуглі з вогнищ, мушлі різноманітних молюсків, кістки тварин, риб і навіть луска. Усе це цінний археологічний матеріал.
За керамікою вдалося датувати цей об’єкт третьою чвертю V ст. до н.е., залишки амфорної тари свідчать про розгалужені торгівельні зв’язки ольвіоплітів, за вугіллям палеоботаніки можуть розповісти про рослинний світ Північного Причорномор’я у античну добу, по кістках тварин археозоологи розкажуть яку худобу тримали та споживали давні греки, а за риб’ячими рештками з’ясувалось, що 2500 років тому Південний Буг був багатий на коропів та осетрів, і нарешті – виявляється, як і сучасні жителі приморських міст, давні мешканці Ольвії дуже полюбляли мідій.
– Ми з’ясували, що на останньому етапі цей «резервуар» давні ольвіополіти використовували як смітник: сюди скидали битий посуд, залишки трапез, кострищ. Але його первісне призначення поки що залишається загадкою, – розповідає Олександр Кузьміщев. Розглядалася версія і зерносховища, і житлової споруди, але, судячи з того, що серед побутових речей ми знаходимо багато предметів релігійного призначення, невиключена його культова функція. У будь якому разі цей об’єкт поки що є унікальним для Ольвії.
Після багатьох років використання ця величезна яма була засипана і забута. Вже у римську добу над нею були зроблені поховання, декілька з них були виявлені під час цьогорічних розкопок. Хто були ці люди, у якому віці і чому померли – з’ясують антропологи. Найцікавішими знахідками у похованнях стали одразу два кам’яних жертовника, які поповнять ольвійський музей-лапідарій. Аби дізнатися про все це археологам довелося витягти на поверхню і буквально перебрати вручну тонни землі і глини, відчистити, розсортувати і описати знахідки, зробити креслення і фотофіксацію. Ще чимало роботи попереду.
Тяжка праця – це немов данина, яку сплачують за неймовірне щастя ті, хто потрапив до Ольвії. Адже Ольвія перекладається з давньогрецької як «щаслива». Серед археологів-ольвійців існує вислів - «Ольвія у кожного своя»; а ось відчуття щастя від можливості доторкнутися до таємниць історії, від спілкування з друзями і однодумцями, від відчуття свободи – воно тут єдине на всіх.
І ті, хто сплачує цю данину щонайменше 3 роки отримують право бути посвяченими у Ольвійське братерство, стати громадянами міста – ольвіополітами. Цьогоріч троє бердянців: Ірина Прокопенко, Павло Махно і Микита Кіров, за клопотанням старших товаришів і за згоди ольвійських богів та верховного жерця, здобули громадянство Ольвії, а вже досвідчений і відданий братчик – Микола Івашина отримав звання «гетайр» (гвардієць). Посвячення проходить на теменосі – священній ділянці стародавнього міста, біля головного вівтаря.
– Я не була тут близько 4 років. Занадто великий час для розлуки. Ціла вічність, – каже волонтер Ірина Прокопенко. І ось в той самий момент, коли я з жахом усвідомила, що археологія була лише частиною мого життя (щасливими студентськими роками, чудесним маревом) – Ольвія повернулася. І повернулося почуття прилучення до чогось важливого, древнього і вічного. Повернулося відчуття братства, якому не страшні ані час, ані відстань, ані довга розлука. Адже Ольвія - це не тільки спадщина грецької цивілізації. Це ще й люди, однодумці (різного віку, професій, релігійних і політичних уподобань). Це одне велике суспільство, одна згуртована група, і якій один за одного горою. Через 6 років з моєї першої поїздки в Ольвію – я отримала громадянство. Тепер я невід'ємна частина цього міста, а воно – мене.
Тож, життя у Щасливому місті триває – хтось лишається тут назавжди, хтось йде, і їх місце заступають нові «громадяни». Ольвія місто давнє, але це місто живих людей.
Автор: Андрій Токовенко
