У Бердянську російські військові викрали Олексія Юрченка, Віктора Кузьменка, Олександра Фаєва і Олега Балабана, які організовували гуманітарну допомогу для бердянців та маріупольців. Більше тижня про місце перебування чоловіків немає жодної інформації.
Викрадення сталося 6 квітня. Військові вдерлися у гуманітарний центр міста, зупинили його роботу і взяли у заручники 70 людей. Разом з дітьми та літніми людьми.
Повне нерозуміння ситуації тривало понад п'ять годин. Під будівлею центру стояли родини захоплених. Хвилювалися. На щастя, з часом майже всіх відпустили.
Викрадені Олексій Юрченко, Віктор Кузьменко та Олександр Фаєв – співробітники бердянської міської ради, а Олег Балабан – директор Центру дитячої та юнацької творчості імені Євгенії Руднєвої. Після 24 лютого у Центрі волонтери відкрили гуманітарний штаб для мирних мешканців Бердянська та біженців з Маріуполя.
Мешканка Бердянська Анжеліка Бабич – одна з 70-ти захоплених. Для Приморка.City вона розказала, що відбувалося у гуманітарному штабі понад п'ять годин, чого хотіли російські військові та як вони викрали чотирьох людей.
Захоплення
- Усім залишатись на своїх місцях! Телефони не діставати!
До штабу забезпечення життєдіяльності міста увійшов натовп російських військових і миттєво оточив будівлю.
В окупаційному Бердянську на сорок другий день війни, як і раніше, не було інтернету, кабель мобільного зв'язку «Київстар» відрубали, «Vodafone» виринав лише іноді та й то на короткий проміжок часу. Штаб продовжував забезпечувати маріупольців та бердянців інформацією й необхідними речами.
О дев'ятій ранку працівники центру та волонтери розвантажували довгоочікувану гуманітарку із Запоріжжя – це були ліки, памперси, дитяче харчування, засоби особистої гігієни, продукти. Цей вантаж чекали давно. З дітьми підходили матусі, терпляче стояли, продовжували під'їжджати біженці за адресами для поселення.
О десятій годині з'явилися озброєні люди. Вони одразу забрали всіх волонтерів та працівників штабу, повели сорок людей до актової зали на другий поверх. Внизу у фойє залишилися біженці, які прийшли в пошуках тимчасового житла та одягу. Жінкам та дітям наказали сісти на стільці, чоловіків відвели в інший бік, поставили обличчям до стіни, руки за спиною. Так понад сімдесят людей стали заручниками.
Допити
У тих, хто опинився в актовій залі, одразу забрали мобільні телефони. Потім розвели кабінетами центру на «співбесіду». Дуже чемно вели діалоги, формували досьє на кожного: паспортні дані, адреса проживання, інформація про дітей, дружин, чоловіків, батьків, бабусь, дідусів, далеких родичів, близьких, друзів.
Цікавилися поглядами, позицією, баченням ситуації. Мобільний телефон кожного вивернули навиворіт: листування у соцмережах, контакти, фотографії в галереї, інформаційні канали, пости ваші, не ваші, випадкових людей. Задавали питання:
– А хто це на фотографії у вишиванці?
– А як ви ставитеся до мітингів у Бердянську?
– Кого знаєте з організаторів-націоналістів?
– Чому підтримуєте українську владу?
– А що це за малюнок у руках вашого сина, на якому символ України? Це ви його так виховуєте?
– А хто ця людина, чим займається? Прізвище якесь знайоме.
– Ми тепер одна країна. Давайте працювати разом?
– Ваш штаб робить гарну справу, ви допомагаєте біженцям. Давайте співпрацювати?
Запитували, записували, фіксували, копалися, витягували назовні думки, сумніви, бажання. П'ять годин людей тримали під замком і під охороною.
Звільнення
Звістка про те, що роботу штабу заблокували, облетіла місто швидко. Під центром з дванадцятої години стояли дружини, чоловіки, батьки затриманих. Збиралися в очікуванні, коли відкриється центр і ті, хто знав, що за дверима є можливість отримати підтримку та допомогу. Збиралися купками, розмовляли, дивувалися: за що? Чому не дають працювати?
Раніше стали відпускати тих, хто був на першому поверсі. Записували лише паспортні дані та запитували, звідки приїхали і навіщо тут опинилися, телефони не чіпали. Найпершими відпустили жінку з дитиною у візку, потім бабусю з п'ятирічною дівчинкою, потім ще одну маму із шестирічною донькою, потім по черзі решту. Вирішили пограти у шляхетність – усім, хто перед входом чекав на гуманітарку, роздали по дві упаковки памперсів, три банки суміші з тієї допомоги, яку привезли із Запоріжжя.
І лише о третій годині дня почали виводити з будівлі групами мовчазних жінок та чоловіків. Люди, які чекали своїх рідних, тривожно вдивлялися в обличчя, засипали питаннями. Побігла чутка, що чотирьох працівників забрали. За кілька хвилин вивели затриманих: Олега Балабана, Віктора Кузьменка, Олександра Фаєва, Олексія Юрченка. У мішках винесли жорсткі диски, які витягли з машин комп'ютерного класу. Куди забирають чоловіків, ніхто не знав.
Коли відпустять полонених працівників центру наразі невідомо.
Понад місяць гуманітарний центр допомагав маріупольцям: годував, одягав, надавав місця для проживання, забезпечував необхідними ліками, консультував, повідомляв інформацію про евакуацію. Більше місяця центр тримався на людях, які знали, що їхня робота необхідна.
