Бердянці про дозвілля, відпочинок та свята в окупованому місті. Містяни кажуть, що через пригнічений стан, відсутність грошей майже перестали святкувати навіть особисті свята, а про участь у "праздніках" від окупантів не має і мови.
Проаналізувавши листи наших читачів та пости бердянців у соцмережах, можна зробити висновок, що за період тимчасової окупації жителі Бердянська вже відвикли від свят, бо душевний стан не сприяє святкуванню навіть раніше улюблених та довгоочікуваних свят. А постійна святкова вакханалія російських окупантів викликає у бердянців у кращому разі подив та відразу.
– За весь цей час я лише одного разу сходила з друзями у кафе, – пише мешканка Бердянська, – і це зовсім не та атмосфера, яка була при Україні, наче всі ми повернулися в якесь відстійне минуле. На всі свята окупантів ми принципово не ходимо, мені вистачає того, що вони показують у своїх новинах та пишуть у телеграмі. «Артисты из славного Подмосковья – ансамбль военно-патриотической песни «Катюша» подарили жителям нашего любимого города Бердянска чудесный концерт» – фу, читати гидко! Це ж театр абсурду якийсь – як не «праздник сыра и мира», так ще якісь «дни ребенка», я вже не кажу про «день единства» та інші фейкові приводи для радощів.
Так, бердянці, можна сказати, розучилися відпочивати та розслаблятися, бо окупація – не ті умови, в яких можна собі це дозволити.
- Я думаю, що багато хто відмовився від свят ще й тому, що будь-яке святкування передбачає розслаблення, - розповідає житель міста, - а як розслабишся, адже будь-якої миті, де б ти не знаходився, на вулиці, чи у своєму власному будинку, ніде немає гарантії, що окупанти раптом не заявляться до тебе з якимись претензіями, і твоє свято може закінчитись у підвалі.
Дорослим, звичайно, простіше відмовитися від свят, а от дітлахам мами намагаються по можливості хоч трохи прикрасити життя, потішивши їх зрідка мінімальними розвагами.
- У мого сина був день народження на самому початку окупації, - згадує мама 9-річного бердянця, - до війни я йому завжди купувала торт, запрошували друзів, ходили до зоопарку чи кудись ще до міста погуляти. На цей раз не хотілося залишати дитину без свята. Торт, звичайно, я не змогла купити, але в мене було борошно, з цукром тоді якраз була «напряженка», тому використала запаси варення – спекла в електродухівці пиріг з варенням, діти і цьому були раді, але святкували вдома, тихенько поїли, пограли в ігри та розійшлися. Я думаю, мій син запам'ятає цей день народження на все життя. А мати однієї дівчинки, наша сусідка, розповідала, що її донька відмовилася від дня народження і сказала по-дорослому, що не хоче свята, поки в Україні не буде миру.
Багато дітей, як з'ясувалося, відмовилися від відвідування улюблених гуртків та спортивних секцій, тому що їхня спрямованість перестала приносити їм радість.
- Мій син ходив раніше у спортивну секцію, - пише одна з бердянських мам, - я спеціально не кажу, в яку, тому що його можуть впізнати, адже він досяг хороших успіхів і брав участь у змаганнях, займав перші місця, а зараз відмовився, бо якби він продовжував займатися, то на змаганнях довелося б виступати під прапором росії, а він цього не хоче. Але він продовжує тренуватися самостійно і знає, що коли Україна переможе, він знову повернеться, щоб захищати її гідність.
Що стосується свят, то, здавалося б, у такій напруженій ситуації людина має інтуїтивно шукати приводу для позитивних емоцій та розслаблення, але багато бердянців не можуть собі цього дозволити, ще й тому, що в цей самий час, коли ти, можливо, зберешся влаштувати собі маленьке свято, у будь-якій точці країни, куди евакуювалися твої рідні чи друзі – у Запоріжжі, Дніпрі, Львові, Тернополі може впасти російська ракета і забрати чиєсь життя…
Звичайно, бердянці не забули про свої національні свята, які дуже важливі для кожного з них, і День Незалежності, і День Конституції, і День захисника, та інших, у ці дні мешканці тимчасово окупованого міста не співають і не танцюють, а тихо переживають у душі за своє місто і свою країну, хтось молиться, хтось медитує, хтось допомагає тому, хто потребує. Кожен із них знає, що настане час і наші доблесні воїни повернуть мир, повернуть Україну, повернуть Бердянськ.
– Я працюю водієм таксі, – пише бердянець, – і ніколи не забуду, як 9 травня підвозив одну жінку. Вона так плакала, просто зупинитись не могла. Біля будинку її чоловік зустрів і запитує: «Що сталося, Олю?» А вона: «Скрізь ці пісні російські лунають, вороги, які наших дітей вбивають, веселяться на наших майданах, не можу дивитися на це, у мене серце надривається». Він обійняв її і каже: «Не плач, рідна, наберись терпіння, українська армія прийде обов'язково і тоді ми повернемо і нашу країну, і наше місто, і наші свята!».
Публікацію було створено за фінансової підтримки ЄС у партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю редакції та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
#mediafit
