– Коли саме та з чого розпочалося творче життя? Що стимулювало?
– У кожної людини своє поняття про творчість, як і своє індивідуальне мислення… За яке тебе можуть засуджувати, можуть не сприймати, можуть не розуміти, але ти просто робиш своє, бо відчуваєш, що це так… Для тебе це перш за все необхідно, бо творчість – це передусім задля себе самого.
Коли розпочалося моє творче життя? Давно. Це не можна так точно сказати, напевне, ще в підлітковому віці, але це ж ще була не творчість, а такі собі спроби... Коли ти ще нічого не знаєш – що до тебе зроблено, але щось намагаєшся з чистого листа зробити. Звісно, що тобі важко і ти не знаєш – для чого це, але не можеш інакше.
Мав місце вплив читання, бо це завжди було такою найтихішою розвагою, в якій можна усамітнитися. Це перше, а друге – в родині у мене філологи дід і бабуся. Привчали з дитинства до інтелектуальних розваг. В діда є бібліотека, де багато книжок на історичні теми, і хотілося виправдати його очікування, як би це банально не звучало. Хотілося бути гідним онуком своїх предків, приклади яких перед собою бачиш і можна на них орієнтуватися.
– У яких жанрах пишете? Які теми висвітлюєте у поезії? Чому саме вони ближчі до душі?
– Здебільшого пишу лірику, з неї все й починалось. Така ще є культурософська, історіософська поезія. Колись писав новели і етюди, вони в мене й досі зберігаються, це прозові такі маленькі жанри – безсюжетні етюди і такі сюжетні новелки. В мене їх мало – менше десяти.
Велику прозу не писав ніколи, можливо це буде в майбутньому, хоча не певен, що в мене буде бажання продовжувати в цьому напрямку.
Тематика насправді дуже широка, не те що вона ближча до душі, – це те, що ти знаєш, те, чим ти сам являєшся, не можеш цього уникнути. От якщо взяти орієнтири в українській літературі – це поезія 70-х та 80-х років. Якщо ти бачиш щось, створене раніше, – тобі хочеться щонайменше дорівнятися до цього. Гете казав: «Коли ти зустрічаєшся сам на сам з величчю – ти стаєш скромніший».
Спершу ми бачимо цю велич, стаємо скромнішими, а потім скромність відставляємо і намагаємося створити щось схоже, щоб дійти до того рівня… і можливо, колись щось нове й своє створити.
Тобто – наслідування, наслідування, наслідування, а потім – перехід до чогось нового. Нове народжується тільки з наслідування. Ти не вигадуєш нічого сам. З одного боку – все створено колись, але тільки ти можеш спробувати ще раз це створити так, як, окрім тебе, ніхто більше не може.
– Як сприймає читач Ваші твори, які відгуки Вас вразили?
– Колись їхав в поїзді з Вінниці в Запоріжжя і розговорився зі своїми попутниками, як згодом виявилося, серед них була й запорізька художниця, яка мала обмежені фізичні можливості, була в інвалідному візку, й ми дуже подружилися впродовж цієї поїздки.
Її відгуки на мою тогочасну поезію мене найбільш вразили. Зараз я вже не можу ті твори комусь показувати, бо далі пішов у баченні поезії та її розумінні, але тоді слова дівчини мене дуже зігріли. Вона сказала, що мої вірші надихають та змушують зануритися в себе.
Але, щиро кажучи, вважаю, що одна з головних задач того, хто пише – це закохувати читачів в українську літературу. Не тільки в своє, а у величезний пласт творчості українських літераторів останніх двох століть, бо наша література є однією з найкращих в світі за своєю унікальністю.
– Що надихає? Що для Вас поняття «творча муза»? Хто чи що це для Вас?
– Натхнення – буквально скрізь, на кожному кроці, ти можеш сам його створювати. Можеш йти по вулиці і бачити якісь деталі, бачити людей, тварин… Натхнення як такого… штучного – «мені прийшло», «мені навіялося» – немає. Це міф, неправда.. Те, що навіюється, – це тільки зсередини ти береш, витягуєш з того, що накопилося під час того, як споглядав навколишній світ. Звісно, інші люди, які навколо тебе находяться, – це найбільше джерело натхнення.
Василь Стефаник, український мораліст початку ХХ століття, говорив, що «все прекрасне є в людині, треба його тільки дістати і показати світу». Приблизно цим і займаються творчі люди.
– Чи доводилося Вам переживати творчу кризу? Як з цього стану вийшли? Що можете порадити поетам-початківцям з цього приводу?
– Творча криза – вона постійно. Кожен момент, коли ти не твориш, то і є творча криза. Грубо кажучи, годинка-дві в день, коли ти щось пишеш, або хтось і менше тому приділяє часу – це не криза.
Як каже запорізький поет Григорій Лютий в своєму вірші: «…за найважливіше сідаєш вночі скраєчку».
У різних поетів і письменників по-різному проходить становлення, і насправді мені найбільш знайомий такий тип становлення – періодами-скачками, дуже різкими «квантовими». Як між геологічними епохами, коли відбуваються катастрофи, а потім знову народжується життя. Після величезних катаклізмів, які знищують більшість організмів, потім – з того, що залишилось розвивається нове життя, що набуває нових форм. Найближча мені метафора творчого розвитку.
Поради з подолання кризи – не думати про це… про свої болі, хвороби і негаразди. Якщо ти можеш ще ходити і щось робити – значить, потрібно жити і творити. Як би це не звучало трохи цинічно... Читай, дивись, що роблять інші. Коли ми навчимося радіти за тих, хто поряд і чогось досягає, – тоді зможемо рухатись далі, й нас нічого не зможе зупинити.
– Над чим наразі працюєте? Коли побачить світ Ваша наступна збірка, книга чи можливо альманах?
– В мене нещодавно вийшли переклади в краківському журналі «Новий напис», потім білоруси переклали мої вірші в часописі. Рік тому вийшла в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» збірка, біля 70 авторів, увійшли туди мої роботи. «Літцентр» публікує час від часу… «Буквоїд», «Парадигма» – інтернет-журнал. Збірка мала б бути, але не найближчим часом, ще працюю над нею. Попередня збірка була 8 років тому, потім думав видавати, а згодом відклав, тому що воно вже не актуальне. Більшість відсіяно в чернетки, дещо втрачено під час того, як вийшов з ладу комп’ютер…
– На які експерименти в творчості здатні?
– Творчі експерименти – це і є все, що я роблю. Верлібр. Неологізми. Пару поем. Проба різних жанрів. Поетичні перформанси… Вистави з використанням текстів при усних читаннях та виступах – така собі пантомімічна сцена, а на фоні автор читає тексти… Синестезія.
– Чи не заважає робота творчості?
– Віднаходжу баланс. Головне – вміти переключатися. На фрілансі, коли вдома працюю, тим більше. Успіх приходить тоді, коли важко. Коли дуже зайнятий. Тоді й приходить натхнення. Більше пишеться в такі моменти – як це не парадоксально.
– Чим захоплюєтеся, окрім журналістики та літератури?
– Люблю мистецтво у будь-якому його прояві. Кіноман. Часом займаюсь гірським туризмом. Живопис люблю. Вивчаю вебдизайн для себе. Можливо, в майбутньому буду цим займатись, бо мене це давно цікавило.
– З ким із митців минулого хотіли б особисто познайомитися?
– З одним із улюблених живописців – Сальвадором Далі… Іспанським поетом Федеріко Лоркою. З Уолтом Вітменом та Антуаном Екзюпері. Цікаво було б поспілкуватись з письменником Юрієм Дрогобичем. Жалкую, що не встиг познайомитись з талановитим українським поетом Олегом Лишегою.
– А хто з сучасників-літераторів Вам подобається?
– Пишаюсь знайомствами з сучасним класиком Василем Голобородьком, Іваном Малковичем – директором «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», Миколою Воробйовим.
Мене надихають друзі-літератори, з якими виступаємо, – Ігор Мітров, Михайло Жаржайло, Мирослав Лаюк.
– Що особисто для Вас означає щастя, любов та віра?
– Особисто моє бачення, що щастя – це відчувати справедливість щодо себе та інших, а любов – «єдина сила, яка здатна подолати час і простір», цитата з кінострічки Крістофера Нолана «Інтерстеллар».
Я скоріше віруюча людина, аніж ні. Бог для мене є Великим (насамперед Христос), бо Він не побоявся народитись і померти людиною.
– Поради тим, хто пише і не наважується показати свої твори комусь...
– Поради тим, хто пише, – слухайте, що підказує вам серце. Це буває важко, але серце ніколи не мовчить насправді. Пишіть, якщо не можете НЕ ПИСАТИ. Шукайте однодумців, навіть якщо на це піде половина життя!
