В творчому доробку місцевої поетеси та вчительки молодших класів ЗОШ №2 Віталіни Ганзиної вже є збірка дитячих віршів «Затишна книжечка», що здобула популярність як серед місцевих поціновувачів поетичного слова, так і у читачів з усієї України. Наразі Віталіна готується до презентації нової книги, що тільки-но вийшла з друку. Вона має назву «Намистом розсипались зорі…» і містить п’ятдесят віршів. Приморка.City поспілкувалися з авторкою, та дізналися, яким був її шлях до створення та видання цієї збірки.
– Скільки часу працювали над книгою?
– Творчий процес, то справа тонка та доволі тривала. Над оприлюдненням своїх римованих думок та оформленням їх в збірку я плідно працювала з початку осені. У листопаді світ побачила моя дитяча книжечка, і мені було важливо, як відреагує цільова аудиторія на неї. Тож «Затишна книжечка» для мене стала своєрідною «сигнальною карткою». Коли її перший тираж розійшовся за два дні, я зробила замовлення на додатковий наклад і замислилась над новою збіркою – для дорослих.
– Які твори увійшли до збірки?
– «Намистом розсипались зорі…» містить вірші, які писалися в різний час мого життя. Всього ж їх там п’ятдесят. Признатися, якийсь час ніяк не могла зрозуміти чи я «справжній» поет? Бо я не з тих, хто сам собі приписує титули чи звання… Тож входячи до складу літературного угрупування «Перший поверх», просила редакторку, філолога, поетесу Ірину Черепеніну послухати мене. Отак, сама того не знаючи, вона відкрила мене, як поетесу… Я їй зачитала щось «з останнього», що писала до Дня вишиванки, і почула відповідь: «Так що тобі ще треба? Все прекрасно, ти – поет!». . Отак все і почалось… Це підсилило мене, дало відчуття віри в себе та свою творчість. Тому взялася збирати свої найвдаліші віршики докупи та захотіла їх оформити в книгу.
– Де друкувалася збірка та хто допомагав в її виданні?
– Видавництво, де я друкувалася знаходиться в місті Луцьк, його мені також порадила Ірина Черепеніна. Багато чого я зробила сама – взяла на себе верстку, уклала твори по хронології, зробила розділи. У видавництві мені допомогли з обкладинкою та ілюстраціями. Працювали над цим усім протягом двох місяців і нарешті – до Дня поезії, який відзначався зовсім недавно, 21 березня я вже тримала свою збірочку в руках. Відчуття та емоції незабутні… Немов народилася дитинка моя…. Паперова…
– Кому присвячуєте свої вірші та хто надихає на творчість?
– Безумовно я пишу щоразу про когось і для когось, але ці люди нехай лишаються без імен, вони завжди у моїй голові та думках… А от у вірші «Я – донька, ти – мама», зрозуміло, про кого це і без пояснень! У збірці дуже чітко прослідковується «еволюція» моєї свідомості… Ріст. Розвиток. Від легеньких підліткових творів про квіти і весну, до серйозних – життєвих.
– Кому вдячні за підтримку та поради?
– Величезна підтримка надійшла від однодумців ТОВ «Просвіта», і не лише моральна, але і матеріальна! Низький уклін до землі панові Віталію Майбороді, справжньому патріоту, громадському активісту міста та всього регіону! Рецензентом збірки виступила не менш відома волонтерка, очільниця організації «Наші Атланти» – Анетта Омельченко. Отож, виходить, що «Намистом розсипались зорі…», то насправді велика колективна робота… На кшталт фільму, де є режисер, і автор ідеї, і оператор, і актори, і художники і всі-всі! Отак і тут. Без цих всіх людей я б нічого сама не зробила…
– Розкажіть про плани на майбутнє.
– Зараз працюю над презентацією збірки. Хочеться вже показати її на широкий загал. Добре, що від часу виходу моєї дитячої збірки вже сформувалось своєрідне коло моїх «письменницьких друзів» міста, які також надають цінні поради та підтримують! Нехай збірка не така велика, але це дуже важливий етап мого становлення, як поетеси. Його просто необхідно було подолати, аби йти далі! Аби писати нові вірші! Про щось нове та близьке кожному. Вони будуть відкривати наступну сторінку мого творчого життя… Вже зовсім іншу!
«Набери у долоні життя»
Набери у долоні життя,
Набери, і тримай непорушно,
Хай пірне у стрімке небуття
Те життєве, що стало минувшим…
Набери у долоні любов.
Хай палає, іскриться і гріє.
Хай примножує знову і знов
Свої сили добро і надія.
Набери у долоні печаль…
Ті важкі і холодні краплини,
А тоді загорни у вуаль
І зігрій за негожої днини.
У долонях вмістити не все…
Та й усе не потрібно збирати.
Лиш збери те, що радість несе,
Те, що можна серденьком плекати…
