Історія кожної жінки, що так чи інакше пов’язана з фемінізмом, – індивідуальна, але завжди йде поруч із боротьбою. 23-річна бердянка Вікторія Гуйвик, що є фем-активісткою, розповіла Приморка.City про свій шлях, що привів її до жіночого руху, та пояснила, чому свято 8 Березня – це не про квіти та парфуми…
Вікторія народилася і зросла в Бердянську, але після закінчення школи вирішила відкрити для себе світ. Якийсь час навіть жила в далекій та екзотичній Індії, але згодом, змінивши декілька країн та мегаполісів, все ж вирішила повернутися на Батьківщину. Віка є дипломованою режисеркою. Зараз мешкає та навчається в Одесі – здобуває другу вищу освіту. Планує пов’язати життя з психологією.
«Колись я думала, що феміністки – то страшні й агресивні жінки»
За роки навчання в школі світогляд дівчини був досить звичним та здебільшого стереотипним. Віка згадує, що коли вперше дізналася про підґрунтя свята 8 Березня, то була здивована:
– Колись мені до рук потрапило чтиво про Міжнародний жіночий день. То була роз’яснювальна стаття про історію свята та що криється за цією датою. Мене інформація, м’яко кажучи, вразила. Я дуже зацікавилася темою і за нагоди дізнавалася все більше та більше про феміністичний рух. У цьому мені допомогло спілкування з новими знайомими, що мали феміністичні переконання. Зараз навіть якось дивно, що раніше я сприймала феміністок як страшних та агресивних жінок. Це було вкрай неправильно, – розповіла Віка.
Сьогодні дівчина вважає, що сучасні феміністки – це здебільшого освічені, сміливі та цілеспрямовані особистості, що постійно ведуть боротьбу за свої права та не сприймають чоловіче соціальне домінування.
– В активізмі я близько чотирьох років і зараз не уявляю своє життя без цього. Зрештою, від стигматизації чоловічого верховенства страждають усі, але не всі це усвідомлюють. Ми ж відстоюємо інтереси жінок, рівність, свободу, однакові права для всіх – ведемо постійну просвітницьку роботу, – пояснила співрозмовниця.
«Сексизм та домашнє насилля повинні бути пережитком минулого»
Починаючи з кінця ХІХ століття, українські жінки об’єднувалися для того, аби себе захистити. Серед найвідоміших мисткинь, які мали феміністичні переконання, – Ольга Кобилянська та Леся Українка. Сьогодні ж не кожна жінка, яка вважає що вона повинна мати рівні з чоловіками права називає себе феміністкою, але насправді такі погляди є в багатьох українок.
– Мати свою власну незаангажовану думку в наш час доволі складно. Як і йти в якихось питаннях проти системи. Наприклад, під час навчання я неодноразово чула від викладачів такий вислів: «Вона була гарною режисеркою, не дивлячись на те, що вона – жінка». Про чоловіків так ніколи не кажуть. Тож, сексизм ніхто не відміняв, і дуже багато людей його демонструють та проявляють повсякчасно, навіть не вбачаючи в тому нічого страшного, бо вони так виховані. Але… Якщо замислитися, то ні чоловіки, ні жінки одне одному нічого не винні. Ми всі в однакових умовах, бо всі ми – люди. Чоловіки плачуть так само, як і жінки, та можуть взяти декретну відпустку й глядіти дитину, а жінка має право робити блискучу кар’єру та самовдосконалюватися, якщо їй цього хочеться… – висловила думку Вікторія.
Крім того, активістка впевнена, що попри розповсюджений сексизм, найстрашніша проблема нашого часу – це домашнє насилля над жінками та дітьми з боку чоловіків.
– Під час локдауну навіть у розвинених європейських державах в декілька разів збільшилися випадки домашнього насилля. Не вміючи контролювати власні емоції, чоловіки вирішують проблему з позиції сили та просто знущаються над своїми рідними. В Україні випадки, коли батько б’є матір, або дітей – це діло звичайне. Мало того, правоохоронні органи практично не реагують на виклики, коли трапляються подібні ситуації. Винятки – лише якісь резонансні випадки. Так не повинно бути! Тим паче в ХХІ столітті – добі технологічного прориву та наукових відкриттів. Ми боремося за те, аби варварство домашнього насилля жорстко наказувалося, аби жінки не боялися комусь розповісти про це, аби могли отримати швидку правову і психологічну підтримку. Ми ведемо розширено інформаційну роботу, залучаємо різноманітні жіночі фонди та організації, аби знайти якомога більше однодумців, – зазначила фем-активістка.
«Власний приклад – краще тисячі слів»
Усталена думка, що 8 Березня феміністки не святкують – хибна, бо вони відзначають цей день згідно з власними переконаннями.
– В Молдові є таке чудове свято – початок весни. 1 березня усі дарують одне одному квіти та усілякі романтичні дрібнички та вітають з тим, що нарешті прийшло тепло. Вважаю, що цю традицію не завадило б перейняти від сусідів і нам, а не перетворювати 8 Березня на букетно-цукерковий перформанс. Насправді ж, Міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за рівні права – це суто феміністське свято, символ боротьби за права людини для жінок, проти сексизму та гендерної нерівності. Це – найзначніша з феміністичних дат! Тому в цей день краще долучатися до Маршу жінок, або розповісти про історію свята своїм донькам, сестрам, подругам. Власним прикладом демонструвати прагнення змінити цей світ на краще, а не культивувати з року в рік спотворене тлумачення цього свята. Рішучі дії краще тисячі слів демонструють те, що жінки мають право бути такими, якими вони того хочуть. Всі ми різні, але всі ми – рівні й наші права також повинні бути рівними, – зазначила Вікторія.
Активістка також зазначила, що зараз вона з колегами розробляє просвітницький проєкт для молоді, в якому роз’яснюватимуться основні питання гендерної нерівності та те, як можна її подолати.
– Через локдаун ми не можемо піти з лекціями до студентів чи до учнів старших класів, тому скоріш за все проєкт реалізується в одній із онлайн-платформ. Головне – донести до молоді важливі гендерні меседжі та пояснити, чому так важливо бути рівними та подолати усталені шаблони чоловічого соціального домінування, – підсумувала Вікторія.
