6 квітня російські військові заблокували роботу найбільшого гуманітарного штабу в Центрі дитячо-юнацької творчості Бердянська і викрали чотирьох волонтерів. Після цього ситуація з гуманітарною допомогою в місті погіршилася, оскільки працюють лише волонтерські центри при школах.
Редакція Приморка.city поспілкувалася з волонтеркою Яною Сенченко і дізналась, як місто отримує гуманітарну допомогу, яких товарів не вистачає та чи з'являється гуманітарка на прилавках магазинів і ринках.
Як у Бердянську працюють волонтерські центри
Волонтерські центри відкрились в місті у перші тижні повномасштабної війни в Україні. Я працюю в одному з найбільших – при школі № 3. У березні ми стали не лише гуманітарним штабом, а й прихистком для переселенців з Маріуполя, Мелітополя та інших сусідніх міст.
У нас є одяг, засоби гігієни, дитяче харчування, усе, що може знадобитися біженцям та місцевим жителям, які з певних причин не можуть купити собі необхідні товари. От тільки ліків майже не знайти, вони бувають рідко. Для зручності створили групу у Вайбері і пишемо в ній, що зараз є в центрі, а чого нам не вистачає.
Більшість шкіл Бердянська на час війни перетворились на волонтерські центри та прихистки для переселенців.
Такі штаби як наш існують завдяки допомозі небайдужих українців, спонсорів, підприємців та інших волонтерів. Я дуже пишаюся та захоплююся нашими людьми, бо завдяки їм ми можемо допомогти іншим.
Часто товари передають бердянці, які ще до війни або з початку бойових дій виїхали з міста, але мають змогу якось підтримати нас. Наприклад, кілька днів тому із Запоріжжя нам привезли памперси. Вони завжди дуже потрібні. Також швидко закінчуються засоби індивідуальної гігієни та побутова хімія, тож якщо хтось може їх передати, це велике свято.
У волонтерських центрах є одяг, засоби гігієни, дитяче харчування тощо. Натомість тут складно знайти ліки.
Пам'ятаю, як у перший тиждень роботи центру люди принесли купу одягу. Зараз придбати щось дуже складно, тому місцеві й переселенці обмінювались ним. Наприклад, віддавали дитячі речі, а собі брали щось тепле. Допомагали навіть маріупольці, десь купували продукти і приносили нам. Вони розуміють, що трохи поживуть у центрі й поїдуть далі в українські міста, а ми продовжуємо жити тут, в окупації.
У нас досі працює їдальня. Спершу ми готували гарячу їжу для всіх біженців нашого мікрорайону, тепер же змушені годувати тільки тих, хто живе в центрі, бо продукти швидко закінчуються.
Про гуманітарну допомогу, яку привозять в місто
Попри те, що з першого дня війни у нашому центрі був найжвавіший потік переселенців, ми не отримуємо гуманітарку централізовано. Лише один раз змогли забрати 300 продуктових наборів, та й те випадково. Вантаж їхав у Маріуполь, але його не пропустили. Тиждень він простояв у Бердянську, потім машину таки вирішили розвантажити. Серед наших біженців знайшовся чоловік з власною вантажівкою, він зібрав хлопців, які жили в нашій школі, поїхав на місце, де та гуманітарка стояла, і разом з ними погрузив товар.
Волонтерський центр, у якому працює Яна, отримав централізовану гуманітарку тільки раз. Та й те забирали її власними силами.
Люди постійно запитують мене, мовляв, чули, що в місто приїхав новий гуманітарний конвой, куди ж йти за допомогою. А я не знаю, що їм відповісти, бо теж бачу цю інформацію, але не розумію, де ж той вантаж.
Минулого тижня на вашому сайті прочитала новину про те, що 7 квітня в Бердянськ приїхала гуманітарка з польського міста-побратима Бельсько-Бяли. Де її розвантажили, нам досі невідомо. Бердянцям теж нічого не сказали. Можливо, товар везли до Центру дитячо-юнацької творчості, зазвичай саме там знаходилась вся допомога, яку направляли в місто. Але на той час ЦДЮТ вже закрився, а контакт-центр не працював.
Товари з гуманітарних вантажів помічають на ринках
Щодня я спілкуюсь з десятками бердянців. Вони скаржаться, що бачать гуманітарку на ринках міста. Спекулянти продають товари з націнкою в два-три рази, ба більше, навіть не розпаковують продукцію і пропонують купувати її наборами. Найчастіше таке стається з побутовою хімією, яку в Бердянську знайти майже неможливо.
Не знаю, звідки їм вдається взяти цю гуманітарку. Може, представляються волонтерами, забирають партію товару і потім самостійно її реалізують. Якось вантаж не доїхав у Бердянськ, його зупинили російські військові, тож всю продукцію довелось розвантажити у Дмитрівці. Тоді людям повідомили адресу й ті, хто має власний транспорт, могли приїхати і щось собі взяти. Можливо, недобросовісні місцеві тепер її і продають. Минулого тижня моя знайома знайшла на ринку прокладки турецького і польського виробництва за 130 гривень.
Коли люди запитують продавців, чи це раптом не гуманітарка, їм відповідають коротко: «Нам теж треба якось жити, не хочте, не купуйте».
Попри те, що зараз бердянці намагаються впоратися зі складнощами власними силами, гуманітарна допомога ззовні дуже потрібна нам. Перш за все тому, що за декілька тижнів у мирних жителів вже не буде чим допомагати одне одному. Товари швидко закінчуються й постійно дорожчають, а більшість магазинів – не працює.
Наш центр продовжує шукати спонсорів та інші волонтерські організації, які можуть нас підтримати. Пунктів гуманітарної допомоги в місті, які ще продовжують працювати та приймати біженців, залишилися одиниці. Невже наш такий незначний, що ніхто про нього не згадує?
Та все ж ми віримо у краще і чекаємо миру в нашій країні. Головне у будь-якій ситуації залишатися людьми. Ми все подолаємо, все буде добре!
