Як кажуть психологи, тривога під час війни – це нормальна реакція на ненормальні обставини, які слід навчитися приймати. А ще знайти те, на що можна спиратися, те, що поєднує теперішнє та майбутнє. Що допомагає бердянцям не опускати руки, долати психологічні та фізичні труднощі та не втрачати віру в перемогу, розповідають жителі тимчасово окупованого міста. Імена змінено.
Георгій Іванович, пенсіонер
– Так вийшло, що я залишився сам в окупованому Бердянську. Моя дружина давно померла, а діти та онук уже півтора місяці, як евакуювалися на Західну, у нас там родичі. Вони не хотіли мене залишати одного, але я сам так вирішив. Я радий, що діти та онук у безпеці, а головне, що вони на території, підконтрольній Україні. Коли вони тільки виїжджали, то дзвонили мені по дорозі і питали, як я почуваюся, а я їм відповідав: «Чим далі ви звідси їдете, тим краще я почуваюся». Все тому, що вони найдорожче, що в мене є. І кожного дня в окупації, я думаю про нашу зустріч після перемоги України, мрію, як ми з онуком знову підемо на рибалку, це допомагає мені перенести всі труднощі.
Пусті пляжі Бердянська
Галина Сергіївна, підприємець
– Ми з чоловіком живемо на Лісках і займаємося курортним бізнесом уже багато років, як і наші батьки, і такого, як цього року, ми не бачили за все своє життя. Відпочиваючих немає, пляжі порожні, кафе закриті… Тому в нас, як і у багатьох бердянців, які живуть за рахунок курортного бізнесу, зараз один стимул – мрія про те, що настане наше справжнє, у всіх сенсах УКРАЇНСЬКЕ літо, і не буде у місті жодного росіянина! Я кажу собі: «Це буде, це буде!» - і мені стає на душі легше.
Лідія Леонідівна, пенсіонер
– Я вже, можна сказати, своє життя прожила, у мене дуже погано зі здоров'ям, і останніми роками я просто жила в очікуванні кінця, готова до того, що Бог мене може забрати будь-якої миті. Але тепер усе змінилося. Мабуть це не добре, але моїм стимулом до життя стала ненависть. Тепер я відчуваю щодня, що хочу жити, що маю жити, бо хочу дожити до того дня, коли побачу, як усі ці зрадники тікатимуть із нашого міста, а ще хочу дожити до того дня, коли помре російський фюрер, це буде величезне свято для мільйонів людей!
Діна та Олена, сестри, школярки
– У нас ніколи не буває сумнівів у перемозі України, ми знаємо, що цей день настане. Наразі багатьох наших однокласників немає у Бердянську, хтось у Запоріжжі, у Львові, в Івано-Франківську, троє з батьками у Німеччині, двоє у Польщі… Нам, як багатьом, хто залишився в окупації, допомагають мрії про зустріч після перемоги, коли всі повернуться до Бердянська, до рідної школи. Раніше я навіть уявити собі не могла, що мріятиму про те, щоб стояти на шкільній лінійці та слухати український гімн. Тепер розумію, що це реальне щастя. А мама часто повторює: «Хочу, щоб мої діти росли в Україні», ми також хочемо рости та дорослішати в Україні.
Юлія Євгенівна, безробітна
– Кожен українець, я думаю, незалежно від того, де він знаходиться, в окупації, чи на підконтрольній території, чи за кордоном, думає про те саме, і чекає на те саме. Душевний стан, звісно, дуже нестабільний, бувають моменти, коли втрачаєш надію, дуже пригнічують психологічно всі ці російські зухвалі свята-паради, всі ці колаборанти, які ще вчора ходили, загорнувшись в українські прапори, а тепер оспівують росію. Але потім побачиш крихітну жовто-блакитну стрічечку, пов'язану на гілці - і цього достатньо, щоб душа підбадьорилася. Найбільший стимул триматися для мене – думки про те, що одного разу, коли з Бердянська виженуть «асвабадителей», усі ми повернемося на роботу, зустрінемося всім нашим дружним колективом, який зараз розкиданий по всьому світу, і знову житимемо, і працюватимемо, як одна велика родина!
А що радять психологи, щоб зменшити тривогу під час війни
📌 Згадайте свій досвід
В тяжкі моменти можуть допомогти спогади з минулого життя. Що вам допомогло, коли було дуже погано? Це можна використати зараз.
📌Згадайте, що вам подобалось до війни і придумайте, що будете робити після Перемоги
Можна позгадувати і скласти список того, що приносило радість чи давало сили до вторгнення і подумати, що з цього можна робити зараз.
Також можна придумати, що ви робитимете після закінчення війни.
📌Не вимагайте від себе великих звершень
Робіть те, що можете робити, і не вимагайте від себе великих звершень або довоєнної продуктивності.
Пам’ятайте, що ваш організм зараз знаходиться у стресі, навіть якщо ви цього не відчуваєте. Дбайте про себе та дозволяйте більше свободи, у діях та емоційних проявах.
📌Налаштовуйте себе на те, що з кожним днем ми ближче до Перемоги
Замість некорисної для психіки практики призначення конкретних дат Перемоги, експерти радять використовувати іншу установку: з кожним днем ми наближаємось до закінчення війни. «Тримаймося, вже залишилося менше, ніж було!».
📌Зверніться до фахівця
Якщо людина відчуває, що сама не впорається з невизначеністю, погано спить, їсть більше чи менше, ніж зазвичай, відчуває фізичний біль, відсутність сил, краще звернутися до психолога, щоб уникнути погіршення стану.
Публікацію було створено за фінансової підтримки ЄС у партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю редакції та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
#mediafit
