Віктор народився в Маріуполі, але після закінчення школи поїхав навчатися до Бердянська. Хлопець отримав освіту у Бердянському державному педагогічному університеті і залишився жити у курортному місті. Він поїхав до Маріуполя напередодні повномасштабного вторгнення по справам, але лишився в оточеному місті та бачив, як окупанти руйнували його
Прапор України на фоні зруйнованого будинку в МаріуполіФото: Reuters
За місяць Маріуполь було не впізнати
До Маріуполя хлопець приїздив не часто через гнучкий графік роботи. За останні 10 років він відвідав рідне місто 3 чи 4 рази. Так було і в лютому.
Віктор має військову підготовку, тому розумів, що війна осягне всю територію України, коли путін оголосив про визнання так званих ЛДНР.
- Це був перший дзвіночок. Було логічно, що вони почнуть захищати «свої» землі. Вже 24 лютого, близько 5-6 ранку, мене розбудили друзі зі словами «Вставай, почалося». Дзвінки того ранку припинилися лише через 2-3 години, – каже Віктор.
Оцінюючи ситуацію, хлопець вирішив не виїжджати з міста. На той момент було ще 4-5 годин для «безпечного виїзду».
- Фортецю Маріуполь, з погляду військової справи, захопити неможливо. Лише повне оточення, що і сталося згодом. Тривожну валізу я зібрав ще десь у 2020-му році, тож, зі мною завжди були необхідні продукти та ліки, – розповідає він.
Віктор згадує, що у перший день війни люди масово знімали гроші, закуповували все, що лише бачили, у місті переважали панічні настрої. Було й таке, що в одній з крамниць стояли величезні черги, в іншій можна було спостерігати їхню відсутність. Люди купували все поспіль.
- Я вийшов до крамниці, щоб придбати цигарки та пройшовся містом. Такі продукти, як гречка, давно розкупили на випадок тривалої осади, – каже хлопець. – Я сподівався, що ці продукти встеж таки не знадобляться.
Приблизно за місяць військових дій, місто вже було не впізнати. Віктор зазначає, що першим не пощастило східним районам та околиці міста – їх просто рівняли із землею:
- Є такий вислів «не на часі». Його чудово знають і пам’ятають ті, хто там був. Однозначно, ми їх ще пригадаємо після перемоги України. Забігаючи на перед, якби не «Редіс» та весь склад Азова, у нас була б друга Буча. Це факт. Достатньо звернутися до відкритих джерел – з грудня по лютий були вкиди ІПСО рф. Збиралися списки всіх учасників АТО, ООС, патріотів міста та країни. Ці папірці були розкидані по кожному району міста. Я впевнений, що саме завдяки «4308» (полк АЗОВ, - ред.), вдалося врятувати більше цивільних, ніж якби місто просто здали.
Виживання, постійні обстріли та авіаудар по Драмтеатру
Драмтеатр у Маріуполі після авіаудару Фото: Reuters
Далі були голод та холод. 27 лютого Віктор дізнався, що з боку Бердянська до Маріуполя прямує колона російської техніки. Тоді він зрозумів, що місто візьмуть у кільце.
Комунікації розбили через 3-4 дні. Газ ще був кілька днів.
- Я був біля Драмтеатру за день до вибуху. Шукав там знайомих та родичів. Вже наступного дня, у день вибуху, розносив молоко за 50-70 метрів від будівлі театру. Все відбувалося, наче у кіно – гучний вибух і хвиля від нього, що проходить крізь тебе, – згадує хлопець. – Я знаю, що стосовно цієї ситуації існує багато суперечок – підрив це чи авіабомба. Достатньо подивитися фото з місця події, щоб зрозуміти, що це була авіабомба. До того ж, чому знесли Драм? Позбавити суспільство доказів, адже будь-який фахівець скаже, що це була саме бомба.
Одразу після вибуху, звідти долинали крики та стогін. Віктор каже, що почував себе безсилим, до того ж мимоволі ти все одно перебуваєш у стані шоку, адже до такого не можна бути готовим.
Обстріли не припинялися, люди намагалися самотужки надавати першу допомогу пораненим з черепно-мозковими травмами та осколковими пораненнями. Набор аптечок був мінімальним, і те швидко закінчувалось. Віктор каже, що і до цього звикаєш.
Наслідки авіаудару по лікарні №3
- Дуже запам’яталась ситуація, коли обстріляли 3 лікарню – це там, де знаходилось пологове відділення. Я пам’ятаю очі військових – в них був холод. І потім слова: «Там жах». Було страшно бачити безвихідь та людей, які опинилися в такому становищі, – розповідає він.
Перебування в окупованому Бердянську та виїзд на підконтрольну територію
Згодом Віктору вдалося виїхати зі зруйнованого міста до Бердянська. Вартість поїздок різнилася – наприклад, до росії виїхати можна було за ціною від 100-200$. На підконтрольну Україні територію тоді ще можливо було поїхати за 4000 гривень. Хтось, хто мав змогу та вільне місце, могли взяти з собою пасажирів і безкоштовно. Евакуації не було, тільки умовні коридори, але вогонь не припинявся. Маріуполь знаходився під щоденними обстрілами.
Віктор дістався до Бердянська, і перебував в окупації близько місяця:
- Відстань – якихось 80 км, але порівняно з Маріуполем – це просто небо і земля. Життя вирує, все працює. Ти з антиутопії приїжджаєш у цивілізацію. Так здавалося на перший погляд. А потім безкінечний пошук магазинів, де є термінали, моніторинг чатів, в яких пишуть, де є продукти. Ніби 90-ті повернулися.
У деяких крамницях категорично казали, що не будуть переводити час, бо ми ж в Україні. Такі дрібниці дають зрозуміти, що кожен визначає свою позицію сам.
Віктор згадує перші евакуаційні рейси, які відправлялися з Бердянська, через те що окупанти не пропускали їх до Маріуполя.
- Насильство, агресія, штовханина біля автобусів – це було бридко! Не хочеться згадувати про це. Є різниця з Маріуполем, коли під час паніки люди включали інстинкти самозбереження, але у місті, де умовно немає бойових дій, вести себе як нелюди, як мінімум, дивно, – розповідає свої враження Віктор.
З Бердянська чоловік виїжджав за 3 тисячі гривень. Тоді людям пощастило з погодою - був дощ і перевіряли не так прискіпливо, як зазвичай. Він тоді проїхав повз 20-25 російських блокпостів, проте половина з них не обслуговувалася, скоріш за все, через погодні умови.
– Морально дуже важко. Ти кожні 20-30 хвилин виходиш, тебе перевіряють, роздягають, ставлять питання. І це на повторі. Один пост бажає мирного неба, на другому вони між собою жартують: «Если денег у них нет, веди к тем деревьям и в расход».
Віктор згадує, що один пост був підставним з українською символікою, але людей заздалегідь попередили про це. А далі вже – свобода:
- Коли вже потрапляєш до своїх, одразу відчуваєш вільне повітря, – зазначив хлопець.
