Випускниця Бердянського муніципального ліцею Шарлотта Хмельницька через Facebook обрала підрозділ, в якому наразі проходить військову службу
Фото: Архів Шарлотти Хмельницької
Шарлотта Хмельницька вирішила долучитися до Збройних Сил України ще задовго до повномасштабного вторгнення. Дівчина закінчила військовий інститут після окупації Донецька, де народилася. Коли ж росіяни захопили ще й Бердянськ, в якому вона провела більшу частину життя, Шарлотта не вагалася – залишила роботу в Мінцифрі та приєдналася до ЗСУ.
Не могла сидіти склавши руки
Шарлотта народилася в Донецьку, проте коли дівчинці було лише три місяці, її родина переїхала до Бердянська. Батьки хотіли ростити свою дитину на березі моря. З того часу Бердянськ став її домівкою, де дівчина прожила до 17-ти років.
До 9-го класу Шарлотта навчалася у школі №5, а 10-11 класи провела у Бердянському муніципальному ліцеї. Першою її вчителькою була Чертищева Лариса Володимирівна, яка після окупації Бердянська, добровільно пішла на співпрацю з рашистами.
- Це дуже прикро і сумно. Хотілося б подивитися їй в очі після такого, – каже дівчина.
У шкільні роки Шарлотта відвідувала гурток «Дебати», який значно вплинув на її майбутнє та зіграв важливу роль у її становленні.
- Нашою тренеркою була Масютіна Марина Едуардівна. Вона вчила нас публічним виступам, завжди відстоювати свою думку і знаходити аргументи на свою підтримку на будь-яку тему, – розповідає бердянка.
Після закінчення школи Шарлотта переїхала до столиці, де вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Там вона навчалась на філософському факультеті за спеціальністю політології. При університеті дівчина закінчила військову кафедру та отримала звання офіцера. На магістратуру Шарлотта вступила до Києво-Могилянській академії.
До повномасштабного вторгнення я дівчина була державним службовцем, експерткою з питань реформ і працювала в кількох Міністерствах. Безпосередньо, перед мобілізацією працювала в Міністерстві цифрової трансформації України, в директораті розвитку електронних послуг, який займався проєктами і послугами для застосунку та порталу «ДІЯ».
- Я щоліта приїжджала до Бердянська, незважаючи на навчання чи роботу. Це мій дім. Я пам’ятаю, ще після початку війни в 2014 році, атмосфера в місті вже була напруженою. Обговорювалась тема того, що путін буде прокладати коридор на Крим, що вторгнення буде продовжуватись і війна насправді буде розширюватись, – згадує Шарлотта. – Оскільки моя родина на той момент вже не могла потрапити до своїх родичів в Донецьк, я розуміла, що якщо ворог піде окуповувати ще й Бердянськ, то я не зможу сидіти склавши руки і просто спостерігати за цим, що я піду у військо. А для цього мені потрібні знання та офіцерське звання.
Через соцмережі до військової служби
У 2016 році в університеті оголосили набір на військову кафедру. Так Шарлотта вступила у військовий інститут КНУ ім. Т. Шевченка. А вже з початку повномасштабного вторгнення дівчина активно шукала будь-які варіанти, де її вміння та навички могли б знадобитися. У якій справі вона дійсно була б корисною. І де б вона мала змогу приєднатися до військової служби.
В Києві було важко знайти таке місце, тому що всі офіцерські посади за три дні посіли військові. Офіцерів більше ніде не брали, особливо жінок. Проте Шарлотту це не зупинило, і вона продовжувала шукати далі.
- Всі казали, що наразі місць немає. Потім я випадково натрапила на допис у фейсбуці про набір роти айтішників для того, щоб працювати на «передку». Я просто відправила резюме, після чого зі мною провели 2-3 співбесіди і запросили мобілізуватися у військову частину на Заході Україні. Там ми просиділи кілька місяців в очікуванні техніки. Там ми проходили підготовку. Зокрема вивчали тактичну медицину, тактику, управління дронами і тд. Так я опинилася в районі виконання завдань, – розповідає дівчина.
До обов’язків Шарлотти входить управління взводом. У дівчини на управлінні є кілька відділень. Вона може займатися організаційною роботою, працювати руками на позиції, або ж веденням аеророзвідки.
- Війна – це гаряча точка по всій Україні. Може бути небезпечно і у Києві, і у Львові. Людина до всього звикає, і ти вже відрізняєш вильоти від прильотів, коли треба стрибати в окоп, а коли можна продовжувати далі свою роботу, – зауважила бердянка.
Окупанти захопили не тільки рідне місто, але й будинок Шарлотти
Наразі бердянка проходить службу в Збройних Силах України. І хоча роботи у дівчини вистачає, вона не забуває про рідний Бердянськ.
У березні минулого року вона дізналася, що окупанти захопили не тільки її місто, але вдерлися і до її будинку:
- Окупанти захопили мій будинок. Я дізналася про це від подруги, яка на той момент ще перебувала в окупації. Вона сказала, що в місцевих пабліках скинули зображення, як орки на моїй вулиці вскривають будинки. І серед інших будинків, вона побачила і мій. Ми зателефонували сусідам, і вони підтвердили цю інформацію. Мовляв – орки полізли дивитися ваш будинок. Добре, що я свою родину вивезла заздалегідь, там на той момент нікого не було, – згадує дівчина.
Яка наразі доля будинку Шарлотти – вона не знає. Всі близькі знайомі виїхали з міста і їй нема до кого звернутися. Дівчина не впевнена, що може довіряти тим знайомим, що залишаються в Бердянську. Проте вона не засмучується і вважає матеріальні речі не важливими за життя.
- Це просто майно. Головне – це життя рідних та близьких, – зазначає Шарлотта.
Єдине, про що мріє дівчина – це, щоб лінія фронту просунулась у бік Бердянська, і вона мала б змогу виконувати свою роботу вже вдома. А після Перемоги вона хоче продовжити традицію щорічного відпочинку на березі Азовського моря.
- Минулий рік став першим роком, коли я не побачила рідне місто та Азовське море, які я дуже люблю. Першим роком, коли не зустріла світанок на морі, і це важко. В Бердянську найгарніші заходи сонця, найгарніші світанки, найсмачніша риба. Тому після звільнення, я б хотіла піти на пляж, взяти розливне пиво, тараньку, бички березневі і насолоджуватись заходом сонця. А також креветками і мідіями обов’язково, – жартує. – А ще хотілося б подивитися в очі колаборантам. Я думаю, що така можливість буде, коли лінія фронту посунеться і нас передислокують до Бердянська. Маю надію і мрію про це.
Незважаючи на те, що у майбутньому, після Перемоги та демобілізації, дівчина не збирається лишатися у війську, а планує повернутися до цивільного життя, вона завжди буде готовою дати відсіч ворогу разом з українськими захисниками. Для цього Шарлотта планує продовжувати навчатися та відточувати свої навички.
