Сьогодні від восьмої ранку так звані «члени дільничної комісії» ходять по домівках зі скринькою та змушують бердянців приймати участь у незаконному голосуванні за кандидатів у «депутати» в «законодательноє сообраніє» та місцеві окупаційні ради.
Відношення до цього фарсу у більшості бердянців те ж саме, яке було до псевдореферендуму, всі розуміють, що цей захід, як і все, що роблять окупанти на нашій землі, незаконний та не має ні якої юридичної сили.
– Щоб вони там не намалювали у свої бюлетенях, - каже мешканець міста, - то все не має значення, як би можна було, я б їм там дупу намалював, оце, мабуть, єдине, що там повинно бути.
При всіх потугах кремля демонструвати «мирне життя» в окупованому Бердянську і масову підтримку місцевого населення, люди не мають наміру приймати участь у заходах росіян, сприймаючи їх лише як ворогів та окупантів.
Попри шаленний тиск на місцевих мешканців з метою примусити їх отримати російські паспорти, схоже, потрібного відсотка «обілечених» аусвайсами досягти не вдалося. Відтак для участі у псевдовиборах паспорт рф не обов’язковий. Так само, як і під час незаконного референдуму, «проголосувати» на ТОТ може будь-хто.
Ще напередодні балицький повідомив, що голосування буде проводитися як за російськими паспортами, так і за іншими документами, що посвідчують особу людини, навіть, за водійським посвідченням.
– Ми з чоловіком не хотіли голосувати, думали не відчиняти двері, сиділи вдома півдня, думали, вже не прийдуть сьогодні, вирішили війти і якраз нарвалися на ту команду зі скринькою, то ж вимушені були проголосувати, - пише мешканка Бердянська. – Це дивно, але паспорти в нас ніхто навіть не спросив! Обидва наші прізвища уже були в їхньому списку, хоча на референдумі ми не голосували. Я питаю: вам треба паспорт? А вони: ні, не треба, просто поставте підпис і заповніть бюлетені. Хотіла зіпсувати той папірець, але вони стоять та дивляться, як я заповнюю, то ж поставила галочку навпроти комуністів, тільки б не за путінську партію. Хоча розумію, що ніякої різниці немає, бо все це несправжнє!
Бердянці розповідають, що голосування проводится лише за партії, списки кандидатів від партій ніхто не оприлюднював.
– Це дуже дивне голосування, ніхто не розповів людям про кандидатів ні слова, та що там слова, навіть призвища нікто не озвучив! – дивуються люди.
Більшість городян просто не відчиняє двері непроханим гостям, люди сидять удома або пороз'їжджалися на дачі.
– Ми й минулого разу, коли був «референдум» так званий, двері не відчиняли, і тепер навіть не підходили до дверей, хоч вони й стукали, як божевільні. Чомусь дзвінком не користувалися, а саме стукали, дуже сильно, мабуть, кулаком. Було трохи не по собі. Сусідка у нас за «руській мір», вона відчинила, було чути, як вони запитали: "Не бажаєте проголосувати?" Подивіться, які ввічливі! Начебто можна було відповісти: "Не бажаю". Але, окрім цієї сусідки, більше ніхто на майданчику дверей не відчинив, - розповіла ще одна мешканка Бердянська.
Щодо любителів «руського міра», то дехто з них цього разу змінив своє ставлення до участі у виборах.
– У нас у сусідньому під'їзді живуть дві подружки, – пише мешканка Бердянська, – вони на «референдум» найперші пішли, зранку причепурилися, напомадилися, так їм хотілося на дільниці покрасуватися. А цього разу кажуть, що чекатимуть удома, доки до них зі скринькою прийдуть. Бо бояться на дільницю йти, бояться, що може бути бавовна. І не дарма бояться, адже саме напередодні вночі, я чула, що в Колонії підірвали дільницю. Бояться, значить розуміють, що бавовна у гарне місце не прилетить.
– Одна наша сусідка, яка на самому початку оккупації все бігала і журилася, що Україні треба здатися і тоді все буде добре, і ми житимемо, «як у росії, де медицина безкоштовна». Тепер, після того, як заплатила 60 тисяч за операцію, якось попритихла і сказала: «Не сидітиму дома, нікого не чекатиму, піду прогуляюся проспектом, у своїх справах, на ринок, застануть мене – добре, не застануть, це їхні проблеми».
Якщо говорити про якийсь загальний настрій, то він єдиний – бердянці не сприймають всерйоз цей розрекламований росією «єдіний день голосованія», бо розуміють його нікчемність та безглуздість. Бо знають, що коли повернеться Україна, всі ці потуги окупантів не матимуть жодного значення.
– Ми просиділи цілий день, нікуди не виходили, – пише мати двох дітей. – Навіть малеча тихенько поводилася, коли у двері тарабанили, я пояснила, що треба тихо сидіти, хоча для них це ще гра. А мені так було гидко, що ми у своєму домі, у своєму місті змушені ховатись, ніби ми злочинці якісь. Допомагає лише надія, що це все тимчасово. І що ми не одні, таких як ми більшість, тих, хто знає, що Бердянськ – це Україна!
«Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки ГО «Лабораторії журналістики суспільного інтересу та IWM».
