1 листопада поблизу села Водяне на Донеччині загинув Ростислав Скляренко — студент Гуманітарно-економічного факультету БДПУ
Ростислав ніс службу в 53 бригаді імені Володимира Мономаха. Брав участь у боях на Донеччині: Вугледар, Майорськ, Нью-Йорк, Бахмут, де отримав важке поранення.
В нього було право не служити, але він пішов добровольцем щойно виїхавши з окупованого Бердянська. А після важкого поранення, Ростислав, ще навіть не повністю відновившись прийшов на ВЛК без костилів чи ціпка, щоб скоріше повернутися на фронт.
Читайте спогади про Героя від його рідних та однокурсників.
"Улюблені його книги були про козаків"
Ростислав Скляренко народився у 28 листопада 2000 року. З батьками та молодшою сестрою жив в СМТ Петропавлівка Дніпропетровської області. Мав маму, батька і молодшу сестру.
Любов до своєї країни прищепила онуку бабуся Лідія Аркадіївна, яка працювала бібліотекаркою та завжди брала онука із собою. Зі школи хлопчик тягнувся до географії, історії та археології. У родині ріс великий патріот своєї країни, - публікує спогади рідних видання Петропавлівка.city.
- Змалечку ми читали Ростику історичні книги: улюблені були про козаків. Він дуже любив країну.
- Ростислав ходив до дитячої бібліотеки, тоді бібліотекарка Людмила Іванівна говорила, що всі діти дитячу літературу обирають, а наш Ростик читав щось історичне. Навіть просила нас, аби ми давали Ростику більше часу на бібліотеку, - додає бабуся.
- З 2014 року, коли почалася війна, Ростик дуже переживав за країну. Йому тоді було 14 років, ще був школярем, але вже говорив про Україну, дуже хотілося захищати державу, жити по-європейському, - говорить тато.
У 2018 році закінчив 11 класів Петропавлівського ліцею №1. Того ж року вступив до Бердянського державного педагогічного університету на спеціальність 032 Історія та археологія. Найбільше його захоплювали археологічні розкопки та Американістика.
Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, Ростислав знаходвся в Бердянську, бачив як рашисти окуповували місто. Неодноразово брав участь у проукраїнських мітингах жителів Бердянська. Через три тижні зміг виїхати до Запоріжжя. Там кілька разів намагався вступити в лави сил місцевої тероборони, але через вроджену ваду слуху його не взяли.
Повернувшись в рідну Петропавлівку він майже одразу пішов до військомату, а потім добровольцем на фронт поставивши на паузу своє навчання в університеті.
Навесні 2023 року під час бою отримав осколкове поранення в ногу. Перебуваючи на лікуванні й реабілітації поновився на навчанні й 19 червня 2023 року вже перебуваючи на службі в окопі захистив дипломну роботу й отримав омріяний диплом.
Дослужився до звання молодшого лейтенанта. 14 вересня 2023 року був призначений на посаду командира 2-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону ВЧ 0536. Протягом повномасштабного вторгнення ніс службу в 53-й бригаді імені Володимира Мономаха. Із ввіреним йому взводом тримав оборону Авдіївки.
1 листопада 2023 року поблизу села Водяне на Донеччині у бою під час артилерійського обстрілу ворожими силами Ростислав загинув не доживши до свого 23-го дня народження лише кілька тижнів.
Останнім повідомленням батькам було його прохання молитися за нього...
"Він був справжнім командним гравцем"
Одногрупниці Ростислава по Бердянському державному педагогічному університету Олександра Чабаненко та Софія Бережна у спогадах про нього кажуть:
«У нашій пам'яті Ростислав назавжди залишиться добрим другом, доброзичливою та надійною людиною. Він мав унікальний талант створювати позитивну атмосферу, і завдяки йому наші дні в університеті були сповнені сміху. Ростислав був справжнім командним гравцем, дуже активним й завжди готовим допомогти іншим у досягненні спільних цілей. Його щирість, відданість та доброта надихали нас, допомагали у скрутні моменти. Нехай його добрі справи й незабутні моменти, які він подарував нам, будуть жити в серцях друзів та усіх, хто його знав»;
«Ростислав був не схожим на інших, зі своїм баченням світу. Я не багато спілкувалася з ним, але згадуються лише позитивні моменти, він ні коли не був з поганим настроєм. Згадую, як на першому курсі схопив мене на руки і почав вітати з днем народження, або як разом поверталися додому і всю дорогу спілкувалися з ним, а він як істинний джентльмен допомагав мені з моїми валізами. Він був позитивним, добрим, відкритим, енергійним. Я дякую нашому герою за те що він був у нашому житті».
Подруга та колежанка Ольга Яковець згадує: «Ростик завжди був дуже веселий, постійно жартував. Любив КВК та навіть писав стендапи. Писав вірші як вмів. Любив археологію, постійно розповідав про археологічну практику в Ольвії. З ним ніколи не було сумно й завжди цікаво. Він був чудовим співрозмовником. Любив дивитися кіно, особливо історичне як і я. Ми з ним часто обговорювали фільми які дивилися. У нього було багато планів на майбутнє. Він ніколи не відмовляв в допомозі. Любив готувати, особливо експериментувати з пельменями на кухні у гуртожитку в якому ми проживали під час навчання. В моїй пам’яті Ростик назавжди залишиться життєрадісним, цілеспрямованим, другом».
Церемонія прощання з Ростиславом Скляренко в Петропавлівці на ДніпропетровщиніФото: Петропавлівка.city
9 листопада з Ростиславом простилися в рідній Петропавлівці. Односельці зустрічала Героя на щиті на колінах...
Низький уклін та щирі співчуття родині полеглого воїна
Вічна слава Герою
