Бердянці діляться своїми відчуттями про життя в окупованому місті
Орфографію та пунктуацію авторі збережено
"Ви питаєте як жити в окупації. Я почну з того, до чого ми звикли.
А звикли ми бути вільними людьми, вільно висловлювати свої думки,будь якою мовою. Ми починали критикувати кожну нову владу міста з наступного дня після її обрання.Ми нікого не боялись. Тому всі 8 років в нас було багато тих,кто имеет свое мнение, тому буйно квітніли в соцсітях любителям руського і советского миров,а сайт газети Город вільно розповсюджував антіукраїнські висловлювання.
А зараз,що має звичайний житель міста,який живе тут?Він,як громадянин України зробив все,що зміг:не пішов на співпрацю з окупантом, не голосував на референдумі,не допомогає ворогу,не біг за кровавою гуманітаркою,не брав російський паспорт.
Але, до визволення ще далеко, а він вже майже раб.Йому диктують,що він може читати,а що ні,з кім він може спілкуватись,з кім ні. Він вже незалежно від свого рішення стає громадянином чужої країни,хоча не бажає цього. Але йому нав'язують якись закони,до яких він не має жодного відношення.
Він боїться користуватись навіть власним телефоном,тому що в його рідному місті якесь тхнущеє чмо зі зброєю буде вирішувати,що в тому гаджеті є не те.
А вже повним ходом йде захоплення всього,що є в місті. При'зджає дехто,хто знамо і починає господарювати. А людина не має можливості ані висловити свою думку,ані за віком та іншими обставинами створити спротив.
А якщо додати важке життя взагалі без грошей,без роботи,без медичної допомоги,без ліків,то і є ось той самий геноцид українців незалежно від мови спілкування в окупації.
Історію було надіслано до чат-бота Помічник бердянця @BerdNow_bot.
