День який, усе змінив та лютий, який триває вже рік. Напередодні річниці початку широкомасштабного вторгнення, бердянці згадують як жили 23 лютого, що відчували, що планували та чого чекали. Але які б не були тоді обставини або проблеми, цей день бердянці згадують як останній щасливий. Бо це був останній день мирного життя.
Спогади, які бердянці надіслали на чат-бот @BerdNow_bot, Приморка.city зібрала разом, щоб не забути нічого про цю кляту війну, розв'язану росією.
Я жила до війни дуже добре, цей останній день мирного життя був дуже чудовий.
Як пам'ятаю, були уроки, після уроків домовилась 24 лютого зустрітись з подругою. Вже всі плани зробила.
А в ранці прокидаюсь від того що щось шарахає. Я як підірвусь не в розумі що відбувається. А потім знову як бахне! Я сразу в паніку! Ну що це таке?! Зайшла в группу де наші однокласники, а багато хто писав: війна почалась.
І ось як я пам'ятаю останній день мирного життя в 2022 році.
Над головою вже висіли новини, але ж вони висіли вже майже місять, то ми якто звикли, але ж турбувало те, що екстренно виїджали віп борти із сім'ями. Були справи у Маріуполі, тому поїхали туди з дружиною. Була звичайна поїздка, яких в мене було багато.
Але ж коли йшов по Порт-Сіті біля відділу Самсунга, промайнула думка невже все це я бачу востанне, невже все це знищать. Потім відігнав її. І подумав, ні війни не буде, бо це безглуздо.
Як же я тоді помилявся...
Це був останній мирний день. Безтурботний і веселий. Коли говорили що завтра війна і жартували що це правда. Але перед тим як все почалося мені подруга каже "дивись через кілька годин війна".
Я спочатку не повірила сказала "так все добре буде, це просто жарти" , але я навіть не могла уявити що це сталося.
Що реально таке може бути, я почала писати тоді всім підряд, що взагалі відбувається, всі групи були в повідомленнях і всі кудись їхали..
Мені також дуже часто казали, що щось буде. Новини по телевізору ніколи не дивилась і зараз не дивлюсь. І, чесно, зовсім не вірила в усі ці слова. Ну не може так бути, щоб у 21 столітті відбувалося таке жахіття. Я вчителька, крайній робочий день була зайнятою підготовкою до атестації. Ввечері ми з подругою поїхали у центр міста по справах. Йшла рідною Приморською площею і була впевнена, що ні, такого бути не може, хоча думки сумнівні навіювали. І вже рік... Віримо, що другий рік стане переможним
Напередодні був день народження онуки 11 років. Старенький телефон вже погано працював і дитина з нетерпінням чекала подарунка. 23 лютого ми із донькою і онукою пішли після уроків вибирати телефона. Скільки у дівчинки було радості і наступного дня хотіла похвалитися однокласниками.
Коли ми чекали маршрутку на зупинці раптом завила сирена... Це учбово тренувальна, але було не по собі.
Вранці нас розбудили вибухи і ніякої школи, ні гуртків, ні дитинства. Ми змушені були виїхати з окупації, щоб не зруйнувати дитячу психіку.
Але не дня не було без відчуття, що скоро повернемося в рідну Україну і рідне місто. І це буде самий щасливий день у нашому житті!
Сьогодні, як вчора, пам‘ятаю день 23 лютого 2022 року. Це був останній мирний день і останній день мого перебування в рідному місті. Вже тоді тиснула інформація про початок війни, але ніхто не хотів вірити. Проте в цей день рік назад, я ніби відчувала початок чогось жахливого і цілий день провела в тривожному очікуванні, не витримала і поїхала з міста, а на наступний день прокинулась від початку війни.
За цей нестерпний рік все змінилось і люди звикли до найгірших умов. Сподіваємось на найскорішу перемогу і змогу знову пройтись рідними вуличками, вдихнути запах моря і забути все, як страшний сон
Это были последние мирные дни. Я и поверить не мог, что такое может начаться, хоть сам уехал по такой же причине из Донецка.
Мы с моим другом, 22 февраля выехали в Киев купить машину. 23 днём уже гуляли по Киеву. Вообще ничего не предвещало беды. Под вечер мы выезжали из Киева. Ехали через Борисполь, купить торты Киевские. Пели под радио, смеялись. Дорога шла через Днепр, Запорожье, Васильевку. Последняя свободная поездка. Мы ехали всю дорогу ночью, в Бердянске были в 4.15. Запланировали на утро кучу дел. Но спать мы уже не легли. Как только разошлись по домам, прозвучали первые взрывы. Моя первая мысль в голове "пусть это будет очень сильный гром или взрыв газа". Но уже пошли первые звонки и смс. Мой мир снова рухнул.
Говорят в одну реку дважды не вступишь, молния в одно место два раза не бьёт. А рашка может. Всем мира и тепла.
23 лютого 2022 року я закрила лікарняний. Завтра планувала йти на роботу. Після лікарні прогулялся по Приморський площі. Милувалася морем. А на душі було незатишно, бо війна була вже в повітрі. Я слідкувала за новинами. На зворотньому шляху накупила у" Єві" рідним подарунки до 8 березня.
А ранком 24 підскочили з родиною від вибуху. І майнула думка "Почалося..."
23 лютого - останній робочий день у школі. Ми їхали із донькою додому, заїхали у Екватор, У магазині була акція на шоколад і ми купили кілька шоколадок до свята 8 березня, щоб вітати дівчат класу і вчителів. О 5 ранку ми прокинулися від страшного вибуху, другий постріл ми вже бачили у вікно, щось летіло з моря. Так почалася війна. А ті шоколадки, куплені в останній мирний день, ми смакували кілька місяців.
Весь лютий 22 року уважно читала новини. Все сходилось. Війна була на порозі. Але...скільки разів ця небезпека відступала з 2014 року? Тому ще була надія. Після 21.02 вважала, що напад вже починається на Донбасі. Ввечору Жданов по тв сказав,що ознак широкомасштабного наступу немає, а більш психологічна атака. Чогось повірила і спала спокійно. Утром чоловік розбудив: "В нас....війна"...
23 лютого в мене був чудовий день. С самого ранку і до вечора приймала привітання з Днем Народження. Привітали усі рідні та друзі. Також були чудові подарунки .За смачною вечерею в родині ми планували майбутній день та чудови вихідні. Но на ранок 24.02 все змінилося. Нас лишили всього: домівки та майбутнього. На щастя чудом ми врятувалися.
3 лютого минулого року вже було все зрозуміло. Ввечері того дня вже в голові складався план на випадок початку агресії.
На відміну від більшості я розумів, що днями це таки може статися.
В повітрі відчувався запах війни. Це було вдруге в житті. Перший раз таке було напередодні анексії Криму в 2014 році.
Год назад в этот день я гуляла по городу снимала тик ток. Разговаривала с соседом по телефону, мы вечером пошли с ним гулять по ночному Бердянску.
Останнiй мирний день. Пiсля школи йшов додому i думав вiдпочити 24 лютого. Але прокинувся вiд вибуху. Батько сказав вiйна почалась. Я навiть не мiг подумати як ранiще було добре. Ця вiйна дуже змінила людей, ранiще ми не цiнували те що мали, а зараз хочемо повернути тi мирнi дни.
Я в феврале прошлого года приболела, - ковид, температура и большая слабость, не могла выйти из дома. Но надо было что-то кушать и я кое-как собралась и пошла в магазин 23 февраля. В "Сильпо" неожиданно встретила бывшую одноклассницу, причем сразу ее не узнала), мы ведь уже пенсионнного возраста. Поговорили с ней, вспомнили школу, и вообще о том о сем, нам и невдомёк было, что это ПОСЛЕДНИЙ мирный день!...Но мы тогда ни сном ни духом о предстоящем нам, нашему городу стране народу. .
Ну а утром в 5.00 всех нас разбудили звуки взрывов и ощущение какой-то жуткой нереальности происходящего. И потом, постепенно приходя в себя, мы все равно не могли поверить, что Россия, где у многих из нас друзья, родственники живут, вот так поступила с Украиной... Не забудем никогда, не простим!...
И конечно ждём и верим в наших ребят в ВСУ, в победу!..
"Постоянный покупатель". Последнее фото мирного времени. Вообще ничего не знал, о том, что начнётся война. Да и в семье никто не знал и не ожидал. Жили обычной жизнью, ходили на работу, а сейчас живём в оккупации. Выезжать нет возможности, да и некуда. Очень ждём освобождения.
23 лютого я забрала доньку зі школи, та ми пішли до «Аврори». Вона захотіла купити іграшку, та на неї з 25 лютого була б знижка, і я вмовила її трішки почекати. Ту іграшку ми так і не купили.
23.02.2022 ми гуляли з маленькою донечкою, якій нещодавно виповнився рік, був чудовий день ми роздивлялися кішок, каталися на гойдалці. Потім приготували смачну вечерю, зустріли з роботи нашого тата.... Я була напружена, не могла заснути до двох ночі,все перевіряла новини, якось таки змогла заснути. Прокинулася від гучного вибуху, не пам'ятаю як, але я стояла вже посеред кімнати і дивилася у вікно. Дитина спала під колисковий мобіль, чоловік прокинувся але не одразу зрозумів що таке. Я побачила як летить друга ракета, знову вибух. І просто сказала - "війна почалася". Потім вийшла на кухню, по-плакала, щоб не розбудити дитину.... І більше ми не спали. Потім вже почали зв'язуватися з рідними, знайомими, з Генічеську нам сказали скільки їх зайшло і поїхало в наш бік, у Приморську друг рахував розмовляючи з нами телефоном. Ми знали що вони йдуть. Коли, нарешті, ми у квітні виїхали з окупації, я відчула що таке бути вільними!!!! Ніколи не пробачимо!
Мій останній мирний день у 2022 році~
23 лютого я прокинулась, йшла до школи, провчилася там, все було класно, напевно, я там навіть якусь гарну оцінку з предмету отримала!
Потім пішла додому. 21-22 лютого нам із сестрою за вечерею казали, що щось може бути уже на днях, я то вірила, то ні, не знала, що робити - що буде правильним.
Ввечері 23 лютого я робила домашнє завдання на 24 лютого. Всі лягли спати, але я не відчувала, що такий сон буде на яву...
Зранку 24 лютого я прокинулася до школи. Сонечко було на дворі, небо чисте та ясне, так тепло було, як влітку). Все було гарно, якби не це жахіття...
Коли я прокинулася, зібралася вже йти до школи, стояла біля дверей, так тут нашій матусі дзвонить родичка і говорить:" нікуди не йдіть, дітей не відправляйте до школи! Ви не йдіть на роботу! Щось може бути..."
Я пішла. Прийшла я до школи, в моєму класі було декілька учнів, мене зустріла моя подруга, вона все розповіла, всі нібито шуткували про все це, нібито підтримували якимось анекдотами, тільки щоб не впадати у відчай....я розуміла, але я теж була налякана. Далі все почалося дуже сумно.... Вже потім до нас прийшла наша класна керівниця та сказала, що у кого вдома ж хтось із дорослих, то зателефонуйте їм і я вас відпущу
Ми пішли у магазини із бабусею та матусею...там були великі черги на касах... Це просто був жах...я це запам'ятала на довго, але зараз вже не хочу згадувати...
По дорозі додому були мій тато та сестра. Коли всі були у зборі, то ми тяжко приймали рішення їхати чи не їхати кудись далі...де 50/50 безпечніше, бо ми не знали НІЧОГО...згодом прийняли рішення - їхати... Було боляче...я плакала у потязі... думала про моїх друзів... Потім питала їх як там вони та інше....
У іншому місті я знайшла вигаданих друзів і ми там провели 2,5 / 3 місяці....
Тепер я не хочу навіть знати що така цифра як 24 лютого існує...
Першій день війни у Бердянську, сюжет ТРК "ЮГ"
это было 19-20 февраля, были выходные, мы гуляли на горе с девочками и радовались снегу. Мы делали много фоток, много видео. 21-23 была дистанционка, никто не думал что начнётся война, никто не думал что надо выезжать либо с города либо с Украины. 24 февраля, в этот день у нас должна была быть кр по зарубежной литературе, и в 4-5 утра мы услышали взрывы, как будто это было рядом. Я думала что это салюты потому что до этого дня было 23 февраля. Потом через несколько минут еще один взрыв. В 6 утра меня мама разбудила и сказала что мы должны собираться потому что началась война и надо выезжать с Бердянска, я мигом начала собирать учебники, тетради, в общем все школьные принадлежности (до этого всего у нас были на всякий случай собраны вещи). Мы выезжаем с Бердянска, едем в Запорожье и думаем что на выходных все успокоится, но за эти выходные уже оккупировали Бердянск.
