Директор бердянської школи №7 Юрій Білай розповів, як бердянські вчителі підтримують зв'язок з Україною дітей, які лишаються на окупованій території
Нещодавно ми публикували матеріал про те як російська система освіти впливає на свідомість дітей на захоплених територіях, як відчувають себе родини, які вимушені булі віддати дітей до окупаційної школи. В продовження теми: колонка директора Бердянської школи №7 Юрія Білая. Він відповідає на питання: що відбувається з дітьми в окупації зараз і як виправляти наслідки цього після звільнення міста.
"Сьогоднішні діти, які продовжують знаходитися в окупації – доволі різко стали дорослими. Це видно при спілкуванні з ними. Вони розуміють що небезпека виходить саме з росіян, які прийшли в наше рідне місто. Керівництво країни-агресора робить вигляд, що не знає, про заборону мілітаризації дітей за міжнародним законодавством.
На батьків та дітей, що залишаються на окупованих територіях країна-агресор чинить неймовірний тиск: моральний, психологічний, а зараз часто і фізичний. У ХХІ столітті в добу інформаційного суспільства важко приховати інформацію. По суті на цих територіях встановлений терор аналогічний тому, який українці переживали у 1919-1921 роках, коли нашу країну захопили більшовики та аналогічний окупації 1941-1944 рр., коли наші землі були окуповані нацистами.
Пропагандистське та воїнізоване формування для молоді "ЮГ молодой" веде свою діяльність у Бердянську
На тимчасово окупованих територіях створили «комісії у справах неповнолітніх», які за допомогою фейкових судів, виписують батькам штрафи за навчання дітей в українських школах. Комісії влаштовують рейди, особливо за місцями проживання дітей, які не відвідують «російські школи».
На психіку наших дітей в окупації тисне постійний страх залишитися без батьків, адже їх необережність може призвести до того, що додому прийдуть і заберуть рідних у невідомому напрямку…
Окупанти систематично використовують освіту на окупованих територіях для насадження пропаганди та розірвання зв’язку українських дітей з Україною.
Наше, учительське завдання, як я його бачу – робити все можливе і неможливе для підтримання зв’язку з дітьми та батьками наших вихованців. Фактично ми зараз виконуємо не тільки роль вчителів, а й роль тих, хто дає можливість (хоч і через онлайн-навчання) відчути близькість України та не бути поглинутими тим мороком, що влаштували росіяни на окупованих територіях. Чим менше дітей буде інфіковано вірусом рашизму завдяки нашій учительській роботі – тим швидше відбудеться деокупація нашого міста.
Можливо це і не коректно звучатиме, особливо для наших воїнів, які зі зброєю в руках боронять державу, але наразі вчителі, що працюють онлайн, виконують функцію державної безпеки, не даючи накидати в дитячі голови російський пропагандистський шлак. Ми є тією дамбою, яка не дає остаточно зазомбувати нашу молодь рашизмом. Окупанти це розуміють, і саме тому вчителі на окупованих територіях в зоні ризику. І саме ми будемо вивітрювати залишки рашизму з їх уяви та пам'яті, коли Сили оборони України звільнять наше місто. Саме ми будемо працювати над тим, щоб наші діти вийшли з цієї гуманітарної прірви з найменшими психологічними втратами.
Почасти ми залишаємося єдиним авторитетним джерелом для дітей, особливо тих, хто знаходиться в окупації. Особливо яскраво це проглядається на прикладі вчителів початкової школи та історії. Та й на вчителях інших предметів теж. Ви не уявляєте, з якою любов'ю діти виконують завдання на теми, пов'язані з Україною…
Останнім часом Бердянськ і наш колектив пережив дуже багато трагічних подій (одна з них - нещодавне вбивство окупантами у Бердянську учнів школи Тіграна Оганнісяна та Микити Ханганова, - прим. ред.). Але ми розуміємо, що наша мета, мета усіх українців єдина – це вільна і незалежна держава. І час, коли Сили Оборони України звільнять місто – невпинно наближається. Наш заклад, школа No7, які і усі інші школи міста, продовжує виконувати свою державну функцію, незважаючи ні на які обставини.
Наші діти не по рокам подорослішали. Це є факт. І зараз ми вже це розуміємо. Небезпека на окупованих територіях призвела до того, що дітвора змушена жити в умовах «роздвоєння»: бачити щоденно те, як так звані «вчителі» в окупаційних школах пропагують вбивства та розправи під маркою «російського патріотизму». Бачать також людей в масках і зі зброєю в школі, п’яних «вчителів», які щось там «викладають» і т.д., в голові і серці тримаючи думки про Україну та звільнення міста.
Важко бачити сльози дітей, які на онлайн-заняттях щиро плачуть, коли позаду тебе заставка з українським прапором. Я неодноразово бачив «мокрі очі» дітей на уроках історії, адже історія України наповнена подіями, які діти зараз переживають наяву
Загалом ситуація на окупованих територіях з освітою – катастрофічна. Дітей «навчають» ті, хто ще вчора були торгівцями цигарками та пивом, особи, що відбували покарання в місцях позбавлення волі або колаборанти, які заради наживи пішли працювати на окупанта. Адже, як казав Йоганн Вольфганг Гете – «Людина завжди вчиться лише у тих, кого любить. Ті, у яких ми вчимося, правильно називаються вчителями, але не всякий, хто вчить нас, заслуговує це ім’я». Так і тут. На моє переконання, усі ті, хто прислуговує окупантам і ламає наших дітей, пише доноси на їх батьків, залякує тощо – мають постати перед судом.
З зими окупанти взялися знищувати українську ідентичність через мілітаризацію освіти. Ці покидьки разом з колаборантами ведуть пропаганду серед старшокласників про службу в лавах російських збройних сил. Серед наших дітей намагаються формувати уявлення про «справедливість» російської окупації, приводячи недолугі історичні факти та аналогії. Усі створені росіянами в місті «громадські дитячі організації» це лише пропаганда рашизму і все.
Постійне «вбивання» в голови дітей таких наративів в освіті матиме наслідки й у середньостроковій, і у довгостроковій перспективі. Ми, як вчителі, маємо бути готові до довготривалої педагогічної реабілітації таких дітей, які пройшли по суті моральне насилля колаборантами та так званими вчителями…
Навчання за російською програмою, просування символіки та російської ідеології в освіті, її повсюдна мілітаризація очевидно мають на меті сформувати в свідомості наших діток думку про їхню приналежність до російської національної групи та сприйняття української ідентичності як ворожої, але, скажу з практики – нічого в них не вийде. Багато чого залежить і від нас – вчителів. Ми ті самі провідники зв’язку з Україною Як би не було важко, ми виконаємо свій обов’язок".
