«Бердянськ сьогодні» та Primorka.city започатковують проєкт «Точки єднання», щоб згуртувати громаду та зберегти ідентичність бердянців
Війна та окупація міста зробили нашу й без того різношерстну громаду настільки розʼєднаною, що інколи здається, що вже нічого не зможе нас знову зібрати разом.
Що може бути спільного у тих, хто залишився в окупації, хто виїхав в міста які постійно обстрілює ворог, хто змушений виживати в іншій країні, та тих, хто зі зброєю в руках боронить нашу землю та пробиває шлях додому ціною свого здоровʼя та життя…
Хтось у своєму домі під повним контролем ворога. Хтось у кімнаті гуртожитку в далекій країні. Хтось у родичів в іншому місті. Хтось в окопі з побратимом під дощем та в багнюці.
Хтось втратив все, що вибудовував роками. А в когось всього не було. Але він втратив найдорожче: в окупації померли батьки, а рашисти не пустили навіть попрощатися.
Ці аргументи ми чули від близьких і навіть проговорюємо наодинці з собою:
- Ти мене розумієш, я сина вивезла, він в мене один. Останнє віддала. Боюсь за нього. Хто мене доглядати буде?
- Ти мене розумієш, я сина чекаю з полону. Він там вже другий рік. Ночами його бачу та плачу.
- Ти мене розумієш, я батьків поховати не змогла. Вони один за одним пішли. А я безпорадна.
- Ти мене розумієш, дитина вже третій рік батька бачить два рази на рік. Він воює. Ми чекаємо.
- Ти мене розумієш, я ніби в своїй хаті, а розмовляти немає з ким. Тут залишилась, значить зрадниця та колаборантка. А я не могла поїхати. Це ж моє місто.
Чи ми дійсно розуміємо?
Звісно є й ті, кого викреслив та ніколи не зрозумієш. Тому що не можна зрозуміти зраду.
Навіть вочевидь спільне бажання, – бажання перемоги та деокупації – бердянці відчувають не однаково. Бо кожен готовий вкладатися в його реалізацію по-різному.
Відмінності можна перераховувати годинами
Їх настільки багато, наскільки багато нас. Але ж повинно у нас бути й щось спільне? І це спільне, це не тільки слова та спогади на день міста. Які б чудові вони не були, але єднання раз на рік - з рештою перетвориться зі Свята життя на поминки.
Хто ми зараз?
Чи можемо ми досі називатися бердянцями, коли одні з нас вже стали частиною громади сотень українських та європейських міст, а інша виживає в місті, яке під прапором окупантів, перестало бути таким, як ми його любимо?
І якщо ми дійсно готові вижити, як громада, то нам треба про це думати не після деокупації, а саме зараз. Стати силою та спільнотою, яка не тільки любить море, але й може допомагати один одному та гуртуватись навколо цього. Щоб після перемоги ми повертались не в пустоту, щоб лише забрати речі, а додому.
Щоб зрозуміти, що нас гуртує, та як нам пройти цей шлях, редакції «Бердянськ сьогодні» та Primorka.city започатковують проєкт «Точки єднання».
Ми запрошуємо бердянців, де б вони не були, шляхом обговорення та дій, разом сформувати план обʼєднання розпорошеної громади.
Виявити точки, теми, проблеми, які нас обʼєднують. Або навпаки, які заважають нам бути громадою, та вирішити їх.
Підтримувати спілкування та головне діяти, щоб зберегти свою ідентичність.
Щоб бердянці були!
« Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші “Німецького Фонду Маршалла з США” та “Українського Медіа Фонду”»
