Бердянці розповідають, що часом стикаються з упередженим ставленням до ВПО. Журналісти Приморка.City та Бердянськ.Сьогодні розпитали їх про цей досвід, щоб знайти відповідь, що з цим робити?
Потік біженців у перші місяці повномасштабної війни був шаленим. З початку окупації свої домівки покинула приблизно половина мешканців Бердянська та району. Люди бігли, але були впевнені, що скоро повернуться додому. Так саме думали й ті, хто приймав біженців та надавав допомогу. Але ситуація затягнулась та доводиться знаходити спільну мову, щоб поки жити поряд. Переселенці проходять важку адаптацію на новому місті: пошук житла, роботи, влаштування дітей до закладів освіти. Чи стикаються бердянці, які покинули свої домівки, з упередженим ставленням до себе та що робити у цих випадках, розбирались журналісти Приморка.City і та Бердянськ.Сьогодні.
Масштабне дослідження по цій темі провів Київський міжнародний інститут соціології ще минулого року. Опитування охопило всю територію України, крім окупованих і непідконтрольних територій. З’ясувалося, що 43% українців ставляться до ВПО позитивно, 47% — нейтрально, і лише 7% — негативно. Тільки 18% опитаних вважають, що через ВПО зростає рівень криміногенності, 11% відчули зростання соціальної напруженості.
Бердянці та маріупольці чекають на евакуаційні автобуси на Азовському кільці, травень 2022 рокуФото: Маріупольска міська рада
Все почалось з листа в редакцію від бердянки
«Я переїхала у селище на Івано-Франківщині. Шукала безпечне та недороге місце. Але у перші місяці зіткнулась з достатньо ворожим відношенням до себе від місцевих. Пару раз навіть лунала фраза «через вас війна». Це мене просто вбивало. Я не могла стримати сліз. Ми не «східняки», ми українці, які постраждали від війни. Зараз до мене нібито звикли, але до активного життя громади не підпускають. Мені важко тут знайти друзів і від цього почуваюсь самотньою. Для себе знайшла рішення – спілкування з друзями з Бердянська онлайн та багато подорожей. Але все одно, все це сумно».
Журналісти Приморка.City та Бердянськ.Сьогодні розпитали переселенців з Бердянська, чи стикались вони з упередженістю до себе — через те, звідки вони. Ми отримали більше розповідей про позитивний досвід, гостинних людей, співчуття та допомогу. Але дійсно є і проблеми, з якими стикаються вимушені переселенці. Вони не масові, але ми зібрали ті, на які найбільше вказували люди:
- Завищені ціни на квартири саме для ВПО.
- Не хочуть брати ВПО на роботу через те, що не місцеві або можуть поїхати.
- Стереотипи: війна через «східняків», тому що звали рф або тому, що розмовляли російською мовою.
Той хто не втратив дім, ніколи не зрозуміє, як жити з цим в серці
Евакуація з Бердянська в березні 2022 рокуФото: Бердянськ Сьогодні
Як розповіли нам мешканці міста, поки рідний Бердянськ в окупації, вони намагаються здебільшого зосереджуватись на позитиві. Багато хто зауважив, що через вимушений виїзд нарешті побачив, яка красива та різноманітна у нас країна. Але біль нікуди не дівається та прояви негативу на різних етапах тільки поглиблюють його.
— Найважчим морально для мене був пошук роботи. Всюди питали: ви надовго? А я не міг відповісти точно і на цьому співбесіди закінчувались. Я думав, що вже не вирвусь з цього замкнутого кола, — розповів Олександр. — До переїзду я був підприємцем. Але для початку нової справи в мене не вистачало коштів та, мабуть, сміливості. Свою першу роботу я знайшов у магазині консультантом. Там була величезна тікучка кадрів через маленьку зарплату. Коли вже була робота на новому місці, стало легше шукати нову. Роботодавці більш лояльно до тебе ставляться, коли бачать, що ти десь вже працюєш.
— Якщо брати статистично, то на десять контактів з різними людьми, у мене один – негативний досвід, - розповіла редакції Олена з Бердянська, яка зараз мешкає у Тернополі. – Я пишаюсь своїм містом, намагаюсь часто людям розповідати про нього і здебільшого чую у відповідь співчуття або позитив. Але був один випадок, який ранив. Абсолютна чужа жінка, побачивши на мені футболку з гербом Бердянська, вирішила висказати мені, що «все через таких як я, та ми кликали війну та путіна, що нам тільки гроші потрібні». Я їй сказала, що я нікого не кликала та втратила дім. На що вона сказала, що так мені і треба. Це був шок та біль. Той, хто не втратив дім, ніколи не зрозуміє, як жити з цим в серці.
— Я виїжджала з дому на два тижні, була на сто відсотків впевнена, що скоро повернусь, - розповіла редакції Юлія. - І вже третій рік намагаюсь пристосуватись на новому місці. Це неймовірно важко. Ми зупинились у Дніпрі, тут тобі не докоряють, що ти зі сходу, але тут на тебе всім байдуже. Кожен опікується своїм життям та своїми проблемами. Якби мені не допомогла подруга з працевлаштуванням, я б навряд чи знайшла роботу.
Гуртожиток для переселенців зі Сходу України у ЛьвовіФото: LB.ua
— Часто чули і це напевно саме болюче, що ми "звали бункерного, не хотіли і не вміли розмовляти рідною мовою, так як були "руцкім городом", — розповіла редакції бердяночка Анна, яка після переїзду мешкає у Львівські області. — Були й такі, що їздили на море чи до родичей самі і "наче" це чули, а були "нам так розказували". Так, ми розмовляли на 90 відсотків російською мовою, співали, читали теж на ній, АЛЕ ми завжди були Україно. В моєму оточенні не було людей, які б хотіли рашки, а тим паче війни, до вторгнення ерефії. Зараз нажаль є (в окупації - прим. редакції). Цих людей більше для мене немає. Ми не можемо відповідати за кожного і кожну, за їх думки і вподобання. Біженців з Бердянська дуже багато і по світу, і на підконтрольній, а це і є відповідь наших бердянців, що ми Україна і з рашкою жити не будемо. А колобки є крізь і вони навіть розмовляють українською. Як ми з цим справляємося? Якщо людина при розумі, то просто розмовляємо, пояснюємо це і цього достатньо. А якщо… наша тепер "сусідка" каже на нас "москалі". Я на хворих людей не ображаюсь і не звертаю уваги.
Але є люди, які з цим болем живуть вже майже десять років. І вперше упереджене ставлення до себе відчули ще у Бердянську:
— Моя родина вже 10 років стикається з проблемами ставлення до переселенців. І, на жаль, це почалося саме в Бердянську, — написала нам на чат-бот наша читачка. — Тоді часто, люди, побачив донецькі номери на авто, казали: «От, понаїхали тут!» І далеко не всі розуміли, чому саме людина покинула свій дім. Важко було пояснити, що це не тільки втеча від війни, а форма протесту проти «гостей», яких моя родина не звала. На лобі не написано – номери донецькі, і цього достатньо. Але образ немає. Тільки біль за те, що через 8 років багато бердянців були вимушені робити такий самий вибір. Зараз ми за кордоном. Ще раз підтвердили свій вибір. І нам боляче, коли тут, за кордоном, ми стикаємося з такою проблемою. Не дай Боже комусь із європейців робити такий самий вибір!
Розумна громада знаходить плюси у внутрішній міграції
Тетяна мешкає на Хмельниччині – у невеличкому містечку з 7,5 тис. жителів. Розповідає, що переселенці дали поштовх для розвитку громади, адже в містечку з'явилося більше нових молодих мешканців. Певні культурні відмінності даються взнаки, але вони не стають на заваді взаєморозумінню:
— На початку вторгнення вся громада об'єдналась і думала як вирішити проблему з житлом, хтось пускав до себе безкоштовно жити, хтось допомагав одягом, їжею. Оскільки містечко маленьке, житла не так багато, тому кожна вільна квартира була дуже цінною. Здавалися навіть хати-мазанки. Переселенці тоді раділи тиші і можливості легко купити їжу, бо вона є в супермаркетах.
З часом почався обмін традиціями та звичками. Якісь непорозуміння також трапляються. Місцеві не розуміють, чому переселенці продовжують розмовляти російською (хоча це вже не так часто трапляється). Або що вони не ведуть себе так, як звикли тут (не завели город чи не посадили грядки).
Та позитивного в рази більше. З'явилися кав'ярні, фітнес-клуби, магазини, суші, піца, яких раніше не було. Місцеві змогли відкрити нові бізнеси, тому що на них з'явився попит. Містечко почало розвивати інфраструктуру. Вулиці заполонила молодь. Громада отримала шанс на виживання , – розповіла Тетяна.
Що робити, якщо до вас ставляться упереджено – рекомендації від психолога
Якщо ви внутрішньо переміщена особа і стикаєтеся з упередженим ставленням до себе, постає питання – як реагувати на це, і як поводити себе у такій ситуації? Психолог Олена Дулова роз’яснила, як можна допомогти подолати упередження і при цьому не нашкодити.
Зіткнувшись з упередженим ставленням, можна відчути гнів, сум, обурення, біль, може виникнути відчуття несправедливості та бажання висказати заперечення, довести свою точку зору. Такі почуття є природними, бо вимушений переїзд супроводжується переживанням втрат, а це болісно. Саме тому важливо зупинитись, видихнути та подумати, як для вас краще діяти в конкретній ситуації. Що для вас є важливим зараз.
Пам’ятайте, що ми не можемо контролювати дії, думки та висловлювання інших людей, але можемо обирати своє ставлення до ситуації та свої реакції на неї. Якщо хтось має упереджене ставлення, то це характеризує не Вас, а носія упередження. Це - сприйняття іншої людини, за яке Ви не можете бути відповідальними. Ми не можемо напевно знати, як саме сформувалось упередження у цієї людини – чи це «підхоплена» думка, чи воно має підґрунтя у вигляді особистого невдалого досвіду. Якщо поглянути на ситуацію з такої позиції, може бути трохи легше не сприймати це на свій рахунок.
Яку стратегію поведінки обрати при зіткненні з упередженим ставленням, залежить від пріоритетів: наскільки важливою для нас є людина, яка несе упереджене ставлення, наскільки важливим та безпечним є відстоювання своєї позиції в конкретній ситуації, чи маєте ви достатньо ресурсів для дискусії. Якщо це невідома нам людина, яку ми вперше побачили, і більше її не зустрінемо, треба запитати себе – чи хочу я витрачати свої сили і ресурси, щось доводити їй чи якось аргументувати? Чи потрібно воно мені? Якщо ви не хочете витрачати на дискусії свій ресурс, може бути краще просто промовчати і піти. При цьому розуміючи – всі люди різні, мають різний досвід і різний ступінь емпатії, можуть перебувати в різних станах. І ви у цей момент обираєте для себе не витрачати свої сили.
Якщо людина є для вас важливою, або в цей час для вас є важливим висловити свою думку, бо це може бути пріоритетом у якийсь момент, можна використати “Я-висловлювання” як шлях до порозуміння.
“Я-висловлювання” – це коли ми говоримо про свої особисті переживання, про те, що для нас є важливим, і коли ми проговорюємо, як би ми хотіли, щоб відбувалася комунікація, або якісь дії по відношенню до нас і т.д.
Наприклад: «Мені прикро, мабуть, у вас був неприємний досвід з внутрішньо-переміщеними особами. Люди бувають різні». Коли ми ставимо запитання, висловлюємо припущення – ми спонукаємо людей на роздуми. Якщо у вашого співрозмовника є бажання розібратися в ситуації, можливо, таке припущення спонукає його замислитися – а чи був у мене особисто негативний досвід, та якщо був, чи варто узагальнювати та переносити його на всіх? Якщо ж звинувачувати один одного, не намагаючись почути та зрозуміти, скоріш за все, діалогу не буде, а ймовірність конфлікту та непорозуміння зросте.
Також можна казати про свої почуття: “Мені боляче, коли кажуть так. Що взагалі є таке переконання по відношенню до ВПО, бо особисто я багато втратив(ла). Мені довелося покинути домівку” і т.д. “Мені прикро, коли я стикаюсь з таким ставленням до мене чи до моїх близьких”, “Мені б хотілося розуміння. Бо нам дійсно це боляче, адже нам би хотілося стати частиною громади”
Імпатія та концентрація но хорошому
В свій час у Бердянську впроваджувалося проєктів, спрямованих на інтеграцію переселенців з окуованої Донеччини в життя громади, і втому числі на подолання упереджень. Ці программи невдовзі наберуть оберту в приймаючих містах та селах, коли будуть вирішені перші нагальні потреби: житло та робота. Під час цих проектів та вправ "господарів" вчили імпатії: ставити себе на місце постраждалої людини. А переселенців навпаки зважати на те, що в кожної людини і в кожної громади є свої проблеми та виклики, отже не завжди справедливо очикувати допомоги із повної віддачею. Тим паче, що українське суспільство глибоко травмовано війною, як на сході так і на заході.
— Упереджене ставлення – це неприємно. Але ви не самі, гуртуйтесь з людьми, які Вас підтримують, звертайте увагу на ситуації конструктивної комунікації та доброзичливого ставлення до себе, за потреби звертайтесь по допомогу до організацій та фахівців, які надають підтримку внутрішньо-переміщеним особам, — підсумовє Олена Дулова.
