Приморка.city продовжує публікувати свідчення бердянців про реалії життя в окупованому місті
Якщо сказати коротко, то у сфері міського транспорту у місті від початку окупації той самий хаос, що й у будь-якій іншій сфері. Для того, щоб дістатися потрібного місця в потрібну годину треба витратити на це багато часу.
Маршрутки начебто ходять, а з середини червня їхню роботу навіть продовжили до 21.00 (до цього ходили до 19.00, а ще раніше до 16.30), але інтервал руху буває часом більше години, хоча окупанти і запевняють у своїх телеграм-каналах, що до 17.00 маршрутки ходять із інтервалом 20 хвилин, а після 17.00 – 30 хвилин.
- Я не так давно не могла виїхати з центру на Піонерську майже годину, - розповідає мешканка окупованого міста Ніна, - онуки вже переживають, дзвонять, ще й зв'язок такий, що через раз додзвонюються, а я все стою на зупинці. А за цей час людей все додається, потім увесь цей натовп намагається влізти в автобус, відповідно зрозуміло в яких «комфортних» умовах ми доїхали, дякувати Богові, що взагалі влізли.
Подібні історії може розповісти кожен бердянець. Люди, які щодня їздять на маршрутках на роботу, вже пристосувалися до того, що дістатися потрібного місця в годину-пік – справжнє випробування. Про той інтервал, який був до війни, згадують із зітханням.
- Бувало, що й проспиш, - згадує Настя, - але завжди знаєш, що все одно приїдеш вчасно, біжиш, стрімголов, в останній момент заскочиш у маршрутку, адже тоді вони ходили через кожні 5 хвилин. Тепер потрібно вставати на пару годин раніше, інакше точно запізнишся.
Багато бердянців застосовують таку хитрість - виходять із дому заздалегідь і йдуть на кінцеву зупинку, що дає їм гарантію, що вони точно сядуть у маршрутку і дістануться вчасно в потрібний час.
Проблема полягає ще й у тому, що ніде не можна до пуття дізнатися розклад руху маршруток. Якщо до війни на сайті Бердянської міської ради в розділі «міський транспорт» завжди можна було знайти всю інформацію про робочі маршрути, інтервал руху, зміни в розкладі, то тепер у кращому випадку можна сфотографувати паперовий розклад, вивішений у салоні автобуса. А якщо людині знадобиться дізнатися розклад, скажімо 19-го чи 15-го маршруту, завдання взагалі залишається нездійсненним.
Щоправда, багато бердянців, як завжди знаходять відповіді у групах у соцмережах, куди можна кинути клич: «Народе, хто знає, де можна дізнатися розклад суміжних автобусів на Косу?» і буквально за кілька хвилин отримати з дюжину відповідей, приблизно таких: «Суміжні з мікрорайонів зараз не ходять, на Косу ходить лише №15 від парку Шмідта» і навіть отримати фоторозклад, знятий у салоні маршрутки.
Загалом, окупанти не турбують себе завданням забезпечувати мешканців корисною інформацією, хіба що можуть розмістити у своєму телеграм-каналі ось таке повідомлення:
«🚌 Вниманию бердянцев и гостей города! С 1 июля остановка маршрута №15 «Центральный рынок» на ул. Итальянская переносится на остановку парк Шмидта, на проспекте Труда, рядом со входом в парк. Соответственно, и дальнейшее движение автобуса по маршруту №15 будет по проспекту Труда и улице Лютеранской, как это и было ранее».
До речі, про додаткові маршрути на Косу, курорт і Верхову, зараз в них немає особливої потреби, тому що відпочиваючих у місті немає і відповідно їздити туди практично нема кому, тому багато рейсів просто скасовано, як, наприклад, популярний зазвичай рейс №5/2, який їздив на курорт до будівлі грязелікарні.
Окупаційна влада наприкінці травня з пихатістю повідомила, що в місті відновлено колишні пільги на проїзд у маршрутному транспорті і навіть запроваджено нові. Хоча жодної відміни пільг раніше і не було. Як розповідають самі бердянці, водії у маршрутках особливо завзято не вимагають пільгових документів і часто вірять пасажирам на слово.
Крім маршруток, у місті працюють таксі, як служби, так і приватники. Знову ж таки, якщо до війни, бердянці знали назву служб таксі, номери їхніх телефонів, будь-якої миті могли зателефонувати, дізнатися потрібну інформацію, замовити машину. То тепер із цим є складнощі.
– Нам треба було бабусю відвезти до поліклініки, – розповідає Ігор, – а номерів таксі у нас немає. Хоч у рейку кричи! Підказали люди, що можна запитати у групі в телеграмі, і там справді одразу ж кілька людей відгукнулися.
У групах у месенджерах дійсно багато реклами різних пасажирських перевезень містом, але більшість із них працюють уже з російським мобільним оператором, тому, щоб викликати таке таксі, потрібно мати російський номер. Або шукати такого таксиста, який пропонує ще й зв'язок у вайбер або телеграм, а це вже можна зробити лише там, де є вай фай.
Якщо говорити про ціни, то в середньому відстань 2 км коштує близько 80 грн. Але у кожного таксі свої нюанси, часто ціна залежить від комфортності автомобіля. Як розповіла мешканка Бердянська Вікторія, якось довелося їхати від зупинки "Євстаф'єва" на вул. Європейській до центрального ринку, заплатили 85 грн. У будь-якому випадку обговорити ціну краще заздалегідь.
Ну і, говорячи про транспорт, не можна не сказати, що альтернативою громадському транспорту був і залишається улюблений бердянцями старий-добрий велосипед, незважаючи на те, що умов для велосипедистів практично немає. Також зустрічаються самотні любителі незалежного пересування – «наїзники» електронних самокатів та гіроскутерів.
Публікацію було створено за фінансової підтримки ЄС у партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю редакції та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
#mediafit
