Під час евакуації з тимчасово окупованого Бердянська, на одному з рашистських блокпостів, місцевого мешканця помилково сприйняли за військового з батальйону «АЗОВ». Бердянцю дивом вдалося врятуватися. Допомогли фотографії, збережені в телефоні
Протягом місяця Михайло (ім’я змінено за проханням героя) займався волонтерською діяльністю в окупації. З власної ініціативи він купував та доставляв ліки тим, хто того потребував. Зв'язок то з’являвся, то зникав, і родичі місцевих мешканців писали йому в соціальних мережах, де просили передати медикаменти їх рідним. Він стояв під дверима людей по 40 хвилин і більше, тому що вони боялися відчиняти. Проте він не полишав спроб і намагався довести їм, що просто хоче допомогти.
Окупанти вбачають в кожному азовця
Михайло виїхав з Бердянська 3 квітня. На блокпостах зустрічалися як росіяни, так днрівці і кадирівці. Люди побоювалися саме останніх, бо ходили розмови, що під Пологами ті вбивають цивільних без докорів совісті.
Окупанти вижинають мешканця запорізької області за межі ТОТФото: Скріншот відео російських телеграм-каналів
До Поліг перевіряли лише речі, телефони та татуювання. Один з окупантів хотів забрати у Михайла кросівки. А ось передостанній блокпост поділив життя бердянця на «до» та «після».
Коли Михайло вийшов з авто, один з рашистів почав тицяти в нього пальцем та казати про те, що він впізнав у ньому азовця, який вбив його друга на Донбасі в 2015 році:
– Він кричав: «Я поймал азовца». Я ж намагався пояснити, що не був на Донбасі в 15-му році, проте йому було байдуже. На мене вже звернув увагу ще один військовий, який підійшовши сказав: «Слава Україні». Я перепитав, ніби не почув, що він каже. Коли він повторив ці слова, я вирішив не піддаватися на провокації, сказав, що не буду відповідати. І вони потягли мене до якоїсь ями.
Михайло згадує, що коли опинився в цій ямі, то першим, що він побачив – була вбита людина в цивільному одязі. Він почав панікувати. Чоловік розумів, що вони діють за власним розсудом, і життя українця для них нічого не варте. Його племінниця та інші пасажири авто дивилися, як окупанти забирають Михайла. Вони не могли нічого вдіяти, і вже попрощалися із ним. Та і сам він у той момент вже не вірив, що вибереться звідти живим…
Вже прощався з життям
Справжнім порятунком для бердянця стало те, що може стати загибеллю для інших людей, які намагаються виїхати з окупації. Перед поїздкою він не став чистити свій телефон – залишилися фото, відео, переписки, контакти. Михайло тоді вирішив, що приховувати йому немає чого.
– Вони сказали прощатися з життям. В моїй голові не було ніяких думок, і тут, ніби просвітлення чи янгол-охоронець – не знаю, але я згадав, що у мене в телефоні залишилися фото з 2015 року, коли я був за кордоном. Мій брат вже давно мешкає в Німеччині, і тоді я був у нього, – розповів Михайло. – Я звернувся до них: «Молодые люди, я в это время находился в Европе. Могу фотографии показать». Рашист, який називав мене азовцем, почав дратуватися, казати – «Какие фотографии?». Я продовжував наполягати, казав, що там вказані дати. Зрозуміло, що в 15-му році я не знаходився там весь час, лише місяць, проте мені життєво необхідно було довести свою правоту. На ходу я почав вигадувати історію про те, що працюю в Європі вже тривалий час. Мене попросила сестра вивезти племінницю на підконтрольну територію, і після того я все одно повернуся.
Після довгої та ретельної перевірки телефону, окупанти відпустили Михайла. Всю дорогу до Запоріжжя він проїхав, не сказавши ані слова. Після цього він не міг говорити ще три дні…
Цей випадок вже залишився в минулому, і Михайло намагається про це забути та жити далі. Наразі він, як і всі його співвітчизники, чекає на перемогу України та неминуче звільнення Бердянська від загарбників.
