Останній раз Катерина отримувала звістку від свого чоловіка Артема 19 травня. З того часу він в російському полоні
У морській охороні Артем з осені 2018. Він завжди мріяв про службу у морі, перед тим, як став морським прикордонником працював на риболовних катерах у Бердянську. Восени 2019-го перевівся з Одеси до Маріупольського загону морської охорони.
23-й загін Морської охорони Державної прикордонної служби України з першого дня повномасштабної війни боронив кордон Азовського моря. Прикордонники брали участь у боях за Маріуполь, згодом перейшли на металургійний комбінат "Азовсталь" та тримали оборону до останнього разом з іншими підрозділами та захисниками. Наразі у російському полоні знаходяться 139 прикордонників Маріупольського загону морської охорони — лише 19 бійців, які обороняли місто Марії, через обміни вийшли на волю. Є безвісті зниклі та загиблі.
Дружини морських прикордонників об’єдналися в спільноту і борються за повернення своїх коханих. Історію однієї з родин, Катерина та Артема розповіли Свої.city.
Артем, Катерина та їхній синочокФото: Архів Катерини
“Якщо загину, стану для сина янголом-охоронцем”
“Перед початком повномасштабного вторгнення чоловік перебував постійно на службі: з 14 по 24 лютого ми бачилися всього двічі по дві години. Вдруге — за день до великої війни, тобто 23 лютого. Тоді нашому сину було тільки сім місяців, Артем прощався з нами не так, як завжди перед виходом у море.
Він вийшов з дому та зателефонував моїй подрузі, щоб вона прийшла до мене і ніколи не залишала. Артем все розумів, що буде, та нікому не розповідав. Хрещений батько нашої дитини також служить з моїм чоловіком у 23 загоні Морської охорони. На той час його дружина була на 9-му місяці вагітності. Кум також був на службі, увечері 23 лютого сказав дружині, щоб вона приїхала до мене і ми були разом”.
Катерина каже, почувши перші вибухи, вона і її подруга одразу зателефонували чоловікам. У відповідь — негайно виїжджайте з Бердянська. Натомість увечері 24 лютого частина 23 загону Морської охорони отримала наказ їхати у Маріуполь.
“Щоразу коли чоловік виходив на зв'язок, то запевняв, що все добре, все буде Україна і обіцяв повернутися. У квітні Артем зміг вийти зі мною на зв’язок через дзвінок з Вайберу на мобільний телефон.
Він прощався з нами, сказав, щоб я гідно виховувала сина. Та щоб син та племінник завжди знали і пам'ятали, що він стояв до останнього, боровся за їхню свободу. І якщо загине, то буде їхнім янголом-охоронцем
У чоловіка 1 березня 2022 року народився довгоочікуваний племінник, його сестрі під час бомбардувань в укритті пологового будинку у Київській області зробили кесарів розтин”.
Катерина згадує, як Артем, коли виходив на зв'язок просив, щоб вона з сином виїхала з окупації. Але жінка не могла так просто це зробити.
“Другого лютого дізналася, що у моєї мами рак 4 ступеню, нічого вже не можна було зробити. Розуміла, якщо я поїду, то я не зможу з нею попрощатися. Мама померла 14 квітня. Поховати в окупації на той час було важко: довелось шукати машину, їхати з села до Бердянська, щоб купити все необхідне, та в цей же день ховати одразу, так як у морг з села не забирали. Виїхати з дитиною змогла лише 3 травня. Вся дорога від Бердянська до Києва зайняла три доби. Нас не випускали з Василівки, змусили ночувати. На другу добу перебування у Василівці вже не було їжі і води, тільки ввечері вдалося вмовити, щоб випустили хоч з дітьми”.
Коли Артем перебував на “Азовсталі”, йому вдалося вийти на зв'язок тільки тричі. Остання розмова довжиною тривалістю одну хвилину сталася 1 травня. Ще два повідомлення. 12 травня: “Ви виїхали? Зі мною та кумом все добре, живі, цілі”. 19 травня: “Я вас дуже кохаю, не знаю, коли вийду на зв'язок. Я і кум живі, цілі”.
“19 травня після обіду мій чоловік вийшов з території “Азовсталі” за наказом Головнокомандувача. Вже пішов дев’ятий місяці перебування у полоні. Нашому сину вже 1,5 роки. Він знає батька тільки по фото, дуже часто прикладає телефон до вуха та каже: “Алло, тату”. Від цього у мене розривається серце. У нашого кума син народився 17 травня в окупованому Бердянську, згодом їм також вдалося виїхати, на даний час малюку вже 10 місяців. Він жодного разу не бачив свого тата, а батько свого сина бачив один раз тільки на фотографії після народження”.
