Кінолог Анна Швай евакуювалася з Бердянська навіть без особистих речей. Лише з їжею для себе та кормом для тварин - трьох котів та дорослого пітбультер’єра
До червня минулого року бердянський кінолог Анна Швай перебувала в окупації. Попри всі складнощі, дівчина продовжувала тренувати собак та брати на перетримку безпритульних тварин. Шукала для них корм та наповнювач, коли у місті був дефіцит та космічні ціни. Під час евакуації, під палючим сонцем, протягом п’яти годин дівчина чекала своєї черги на виїзд з Василівки разом з трьома котами та дорослим пітбультер’єром.
Захмарні ціни, відсутність кормів, зростання кількості безпритульних
У 2015 році Анна виїхала з окупованої Горлівки Донецької області до Бердянська. З собою дівчина забрала свого чотирилапого друга – собаку, глуху від народження. Щоб налагодити з нею зв’язок, Анна почала цікавитись кінологією. Вже в Бердянську дівчина приєдналася до роботи в Клубі службового собаківництва. Вона допомагала місцевим волонтерам з перетримкою, порадами у вихованні та прилаштуванні тварин.
Тренування на бердянському майданчику
На момент повномасштабного вторгнення, у Анни були дорослий пітбультер’єр і два котики.
Бердянськ окупували на кінець лютого, але панічні настрої в місті ширилися з 24-го – після перших вибухів, від яких прокинулись мешканці. Кінологи закупили найнеобхідніше для тварин – корм та наповнювач для туалету. Ціни вже тоді збільшилися вдвічі, і придбати вдалося небагато. Проте віра в найкраще, а саме у звільнення Бердянська, не згасала.
- Перший тиждень окупації у мене була депресія. Я не працювала, та і люди були занадто налякані, щоб виходити на вулицю і займатися з собаками. Але в середині березня я відновила тренування. Займалися ми на майданчику Клуба службового собаківництва, – згадує Анна.
На той час вже всі волонтери в окупації стикнулися з проблемою нестачі кормів, а безпритульних тварин з’являлося все більше. Тікаючи, люди лишали домашніх улюбленців. Містом без нагляду ходили породисті собаки, на вулицях з’являлися котики, зовсім не пристосовані до життя просто неба.
Наприкінці березня Анна зустріла на вулиці голландську вівчарку, яку вона взяла до себе, вирішивши перетримати, допоки не знайде власників. Через декілька днів вона знайшла її сестричку, яку на перетримку взяли вже волонтери. Ці вівчарки виявилися собаками бердянських прикордонників, які відбуваючи на службу не знали, чи доведеться їм ще повернутися додому. Тому вони просто випустили цих собак з вольєрів. Протягом місяця їм знайшли нових власників.
Анна тренує голландську вівчарку бердянських прикордонників
- Працюючи з цими собаками, я, і вся наша волонтерська група зрозуміли – працювати в окупованому місті ми не зможемо. Ціни росли на очах, каша з обрізками жахливої якості і та обходилась дорого. Клієнтів в мене поменшало, бо люди втрачали роботу, виїжджали, – розповідає дівчина.
Проблемою для бердянців стала постійна відсутність зв’язку. Спочатку він зникав на день, іноді на два, потім на тиждень. На кінець травня його більше не ввімкнули. Працювати стало неможливо, як стало неможливим і прилаштовувати тварин. Російську сім-картку Анна не купувала принципово. Був один єдиний спосіб зв’язку – це інтернет. Один з місцевих провайдерів на той момент ще продовжував працювати.
Цуценя з окупації, якого волонтерам вдалося прилаштувати
- Останнім поштовхом до виїзду стало те, що директор клубу пішов на співпрацю з окупаційною адміністрацією. Після цього я звільнилась з клубу. На той час в мене на перетримці був котик з Маріуполя і собачка на прилаштування. Як тільки собаку ми прилаштували, я почала шукати шляхи як виїхати, – каже Анна. – Грошей на той момент вже майже не було, але знайома порекомендувала волонтерів, що евакуювали людей безкоштовно. Це був американський проєкт «Динамо».
Евакуація через спеку, обстріл та «дорогу життя»
Дівчина відправила заявку на евакуацію, зв’язок з організацією підтримувала через вайбер. Так як найближчим місцем для користування інтернетом стала 7 школа, Анна кожного дня по три рази ходила перевіряти повідомлення до навчального закладу.
Тварини під час очікування на КПП під Василівкою
І от одного дня – довгоочікуване повідомлення про те, що наступного ранку автобус буде чекати на вокзалі.
- Збирались як в тумані. Нас попередили, що на блокпосту у Василівці можуть тримати кілька днів. Тож, ми не брали речей, а взяли тільки їжу собі і тваринам. З собою ми везли трьох котиків та собаку, – розповідає кінолог. – Це був червень, дуже душно, автобус забитий. Коти стресували, нявчали півдороги, а от собака в мене терплячий, тож поводився тихо.
Анна згадує, що дорогою окупанти кілька разів перевіряли документи, але не прискіпувалися. На момент прибуття до Василівки – спека стояла неймовірна, проте росіяни пропускати автобус не збиралися. Пропустили лише увечері. У проміжку, люди вийшли на вулицю, а Анна розстелила покривало на узбіччі, куди посадила своїх чотирилапих мандрівників. Каже – так і сиділи усією бандою 5 годин:
- Нам надзвичайно пощастило, бо мої знайомі стояли у черзі по 2-3 доби. На останньому російському блокпосту нас обшукали, змусили всі речі витягати з сумок. Поки всіх перевірили, минуло більше години.
Коли автобус оминав сіру зону, почався обстріл. З транспорту всі повибігали страшенно налякані, адже посеред поля нікуди тікати. Водій наказав не лізти за межі дороги, бо там може бути заміновано.
Перепоною стала так звана «дорога життя» – ґрунтова дорога, яка після дощів перетворюється на справжнє болото. Там автобус с людьми ледве не перевернувся. Він застряг, а витягав людей звідти вже пожежний автомобіль. До Запоріжжя евакуйовані з Бердянська дісталися лише опівночі.
Фото із залізничного вокзалу Запоріжжя після евакуації з Бердянська
- Це була така радість і ейфорія, наче ми з полону повернулися. Нас розмістили у гуманітарному штабі з котами та собакою, без усіляких питань. Це стало бальзамом для душі, – згадує дівчина. – Далі ми прямували до Чернігова, де мешкають мої родичі. В них ми гостили десь тиждень, поки не винайняли житло. З тваринами, та ще й переселенцям, це була справа не з легких.
Кіт з Маріуполя, якого евакуювали через Запоріжжя до кордону з Польщею
Чоловік Анни вже через тиждень знайшов роботу та почав працювати. Анна ж розмістила оголошення в соціальних мережах, і почала потроху набирати клієнтів. Наразі вона так само працює кінологом, проте допомагати безпритульним з перетримкою і влаштуванням, на жаль, не має змоги.
- Далі у планах продовжувати розвивати свою діяльність. Також хочеться відновити волонтерство, щоб мати змогу допомагати ще й тим собакам, у котрих ще немає власника, або яким не пощастило з попереднім, – зазначає Анна Швай.
