14 липня о 9:00 у Києві на Майдані Незалежності рідні військовополонених воїнів 36-ї бригади морської піхоти організовують мирну акцію на підтримку захисників
Планується хода до Офісу Президента.
Другий рік захисники Маріуполя з 36-ї бригади морської піхоти перебувають в російському полоні. Їхні рідні досі не знають, що з ними та в якому вони стані.
Ми розповідали про обставини, за яких 501 батальйон 36 бригади морської піхоти опинився в полоні. І хоча звинувачення в дезертирстві були зняті, прізвищ воїнів досі немає списках звільнених.
Прийдіть, аби підтримати родини оборонців Маріуполя!
Морські піхотинці 501 батальйону базувалися в Бердянську. Тому серед полонених багато бердянців — уродженців нашого міста та бійців для яких Бердянськ став рідним, де вони жили зі своїми родинами.
Одну з історій - Аліни та Андрія Гаркуші розказало видання СВОЇ.
Найбільша мрія — обійняти коханого
Аліна познайомилася з Андрієм Гаркушею восени 2020 року в інтернеті. Дівчина тоді жила і навчалася у Бердянську. Спілкування з Андрієм було спочатку у переписках, далі вони почали зідзвонюватися.
"Нам було цікаво разом, проте наші "зустрічі" відбувалися лише онлайн. Та ще мене турбувало, чому у мережі він з’являється не так часто, чого в нього такий дивний графік. І Андрій зізнався, що він військовослужбовець 501-го окремого батальону 36-ї бригади морської піхоти".
Аліна каже, раніше вона навіть не думала, що зможе пов’язати своє життя із військовим. Проте так прикипіла до Андрія, що перервати спілкування просто не змогла. А за два тижні після знайомства відбулася їхня перша зустріч.
"Вона була дуже спонтанною. Андрій їхав у справах до Бердянська. Зателефонував мені пізно ввечері й сказав, що він вже в дорозі. Я дуже хвилювалася, але погодилася зустрітися".
Їхня перша зустріч, згадує Аліна, чимось нагадувала сцену з фільму про кохання.
Побачивши Андрія, я побігла до нього, очі були повні сліз, міцно обійняла його. А він йшов до мене такий серйозний, сильний, у формі. Саме тоді я зрозуміла, що це справжнє кохання з першого погляду. Хоча ще довго не зізнавалася йому в цьому
З того моменту Андрій та Аліна стали парою. Чоловік постійно казав Аліні, що вона стала його сенсом, зізнався у коханні.
"І врешті-решт я відкрилася. Ми почали зустрічатися, але ці зустрічі були не частими та дуже короткими. Проте ці моменти були найщасливішими, сповненими ніжністю та любов’ю".
В середині січня в Андрія була відпустка. Він приїхав до Аліни і закохані вирішили жити разом. Поїхали знайомитися до батьків Андрія. Аліна каже, вони тоді не будували великих планів на майбутнє, а просто насолоджувалися кожним днем, який провели разом. Та вже у березні Аліна дізналася, що вагітна.
Андрій, Аліна та їхній синочок
"Спочатку я думала, що в організмі стався якийсь збій. Та подруги наполягали, аби я зробила тест. Я дуже переживала, коли побачила дві смужки. Ми з Андрієм не планували дітей, а тут таке сталося. Навіть сказати йому боялася, бо не знала, якою буде його реакція. А тоді надіслала фото з результатом тесту і написала: "Скоро ти станеш батьком. Він одразу прочитав повідомлення, проте не відповідав хвилин 10. Для мене цей час здавався вічністю. Потім зателефонував. У його голосі відчувалася радість і він сказав, що будемо народжувати. А вже за декілька хвилин мені почали телефонувати родичі. Виявилося, що в ті хвилини мовчання Андрій телефонував батькам, аби повідомити радісну новину".
Аліна згадує, Андрій мріяв про доньку. Та коли знову із сектору приїхав додому, дізнався, що в них буде хлопчик. Та не засмутився, сказав лиш Аліні, що другою точно буде донька. 26 червня Андрій та Аліна одружилися.
"У цей день у мого тата день народження. І ми вирішили об’єднати два свята. Весілля зіграли у Бердянську. Того дня з нами були найближчі — родичі, друзі та побратими чоловіка".
А 8 жовтня 2021 року народився їхній син Олександр. Хоча лікарі ставили іншу дату пологів, та малюк вирішив зробити щасливим батькам подарунок — він народився у річницю знайомства Аліни і Андрія.
Аліна каже, вони з чоловіком планували переїхати до Запоріжжя.
"У Андрія ще тривав контракт, та ми розуміли, що витримувати такі довгі розлуки вкрай важко. Особливо, коли народився син. Тому вирішили, що у червні 2022 року, коли закінчиться контракт, будемо переїжджати до рідного міста чоловіка і облаштовуватися вже там».
Та втілити свої плани пара так і не встигла через початок повномасштабного вторгнення.
"24 лютого ми з сином прокинулися о 6:20. Я одразу написала Андрію: "Добрий ранок". На що він відповів, аби я збирала найнеобхідніші речі та документи й чекала на батька, який вже виїхав за нами. Спитала, що сталося, а він сухо написав: "Війна".
В той момент, ділиться Аліна, їй стало так страшно від розуміння, що вони з сином будуть у безпеці в той час, як її коханий стане на захист країни й опиниться в самому пеклі бойових дій.
"Андрій тоді був на позиціях у Широкиному. І лише згодом я дізналася, що для нього повномасштабна війна розпочалася ще 16 лютого, коли росіяни почали активно обстрілювати населений пункт. Я постійно просила коханого, аби за можливості він писав мені, що з ним. Бо я не знаходила собі місця".
Коли Аліна з сином приїхала до батька у село, вона вирішила зібрати допомогу для батальйону.
"Та вже тоді волонтери нам казали, що до Маріуполя дорога закрита, а місто практично взяли у кільце. Всі відмовлялися їхати, тому мій тато був готовий спробувати туди прорватися своєю автівкою. Але його зупинили — Маріуполь вже майже був у блокаді".
Коли в Андрія була можливість, він писав Аліні, що з ним все добре, що дуже кохає її та сина. І постійно просив скидати фото малюка. Казав, йому легше та спокійніше, коли він бачить, що з ними все добре.
"Він постійно заспокоював мене і казав, що вони тримаються. Лише одного разу зізнався, що практично не спить. Потім телефонувати в нього не було можливості. Та й у нас тоді зник зв’язок. Тому мені доводилося залазити на дах з надією, що я зможу отримати хоч якусь звістку від коханого".
Особливо я чекала на свій день народження — 8 березня. Почути Андрія — було б найціннішим подарунком того дня. Але цього так і не сталося
Меленький Сашко чекає на тата
В селі, де була Аліна з сином, окрім зв'язку, зникли й інші комунікації. Тому в середині березня вони вирішили виїхати до Запоріжжя.
"Коли приїхали до батьків Андрія, він якраз зателефонував мамі. Це було 20 березня. Я взяла трубку і тоді навіть не впізнала голос коханого: він був сиплий і дуже втомлений. Я почала розпитувати, як він. На що коханий відповів, що з ним все добре і скоро він до нас повернеться. Це була наша остання розмова".
Після цього Аліна все ще сподівалася почути голос коханого, та він не виходив на зв’язок. Тому вона почала писати побратиму Андрія. Він став посередником у їхньому спілкуванні.
"Я навіть скидала йому фото сина, аби він показував їх Андрію. Просила передавати, як сильно ми його кохаємо. Таке спілкування через побратима тривало до 3 квітня. Вже наступного дня відповіді від нього не було".
5 квітня Аліні написала знайома, мати якої служила з Андрієм. Вона прислала відео, яке знайшла у ворожих каналах, де морпіхів беруть у полон.
Але на цьому відео я не побачила Андрія. Тож вірила, що ось-ось і він зателефонує мені. На цей дзвінок я чекаю досі
Згодом українська сторона повідомила, що Андрій перебуває в російському полоні.
"В той момент я була дуже розгубленою, не знала, що робити та куди звертатися. Ми почали спілкуватися з близькими морпіхів, яких також взяли у полон. І вже разом почали звертатися всюди, куди тільки можна".
Аліна ділиться, в той період у неї була така сильна віра в те, що чоловік дуже скоро повернеться, що почала купувати та збирати для нього речі. Однак обміну все не було. І тільки у серпні росіяни підтвердили Андрію статус військовополоненого.
Зараз Аліна продовжує боротьбу за чоловіка. Каже, за 15 місяців написала десятки звернень, зробила сотні дзвінків. Та поки Андрій ще досі в руках окупантів.
"Я вірю, що він тримається, бо знає, що ми на нього чекаємо. Сподіваюся, що наша зустріч відбудеться дуже скоро. І тепер моя найбільша мрія – обійняти коханого. Багато разів уявляла, якою буде наша зустріч. Точно можу сказати, що ми з сином та батьком приїдемо до нього в будь-яке місто, і я обов’язково привезу його улюблений борщ. А поки Андрій у полоні, ми з сином будемо продовжувати боротьбу за нього".
