Військові з автоматами, "разговоры о важном", вхід за пропусками – що відбувається у захоплених навчальних закладах Бердянська розповідає 20-річна студентка, яка змогла виїхати з окупації до Запоріжжя
Через проросійськи налаштованих батьків, студентка Бердянського машинобудівного коледжу, вимушена була залишатися в окупації протягом двох років. Вона продовжувала навчатися дистанційно, а після отримання українського диплому, її змусили піти до захопленого училища та навчатися там за російськими стандартами. Вибравшись з окупації, 20-річна Крістіна розповіла, що роблять з українськими підручниками у захоплених школах, як пропагують "русский мир" для студентів та хто "слідкує за порядком" у навчальних закладах.
По понеділкам у школах та коледжах Бердянська виносять триколор під гімн росії
Зараз Крістіні з Бердянська 20 років. На момент повномасштабного вторгнення та окупації Бердянська, дівчина навчалася в Бердянському машинобудівному коледжі. Від самого початку вона підтримувала Україну, хотіла здобувати лише українську освіту та за першої можливості виїхати на підконтрольну територію. Але на заваді стали батьки дівчини, які не розділяють її позицію.
Їй залишалося навчатися у БМК ще півтори роки, і вона категорично відмовлялася вступати до захопленого росіянами навчального закладу. Казала, що продовжить навчання дистанційно.
- Батьки погодилися при умові, що мені продовжать платити стипендію. Але якщо її відмінять, або я завершу навчання – муситиму поступати сюди. Я закінчила навчання дистанційно минулого року, а моя сестра, яка мешкає в Запоріжжі, забрала диплом. Минуло літо, і батьки таки змусили мене йти навчатися у 25-те училище( нині це "Бердянский многопрофильный профессиональный лицей", - ред.), – розповідає Крістіна.
Студентка згадує своє навчання там як страшний сон. В дитсадки, школи та коледжі вхід – лише за пропусками. На вході стоїть два великих військовослужбовці з автоматами. Крістіна каже, що вони не з самої росії, а з національних республік, це можна зрозуміти за їхньою зовнішністю. Також там стоїть два охоронці. Вони вже з числа місцевих. Можливо, з району.
Коли з'являються якісь підозри, дітей у школах просять відкрити сумки та рюкзаки, і показати, що там лежить. В коледжі такого не було, просто питали, що всередині, і пропускали далі.
Мама Крістіни працювала в одній зі шкіл Бердянська. Вона розповідала потім, що всі українські підручники повиносили на задній двір, під відкрите небо, та залишили там просто гнити. Всі ці книги стоять у будь-яку пору року та погоду – під дощем та снігом.
- Коли я прийшла навчатися у 25 училище, там ще були українські книжки. По ним ми навчалися десь 4-5 місяців. Вони казали, що в російських такої інформації нема. Якісь загально-шкільні одразу замінили на російські, а саме ті, що потрібні для професії – були українськими, – зазначає дівчина.
Щопонеділка у захоплених школах Бердянського району виносять триколор під російський гімн Фото: Пропагандистські телеграм-канали Бердянська
Крістіна розповідає, що раніше в навчальних закладах у всіх раз на тиждень була виховна година, де з класним керівником обговорювали якісь питання класу або школи. В окупованих школах ввели "разговоры о важном".
Ці заходи проводять кожного понеділка. Дітей збирають разом в холах або школи, або коледжу. Деяких обирають заздалегідь, щоб вони виносили російський триколор. Вони навіть завчасно репетирують такий вихід. І обов'язково під гімн росії. А інші діти у цей час просто стоять і дивляться на те, що відбувається. Цей процес триває з 08:00 до 08:15.
«Разговоры о важном» проходили як скорочений урок, близько 40 хвилин. Інші 25 хвилин приділяли одній з тем, яку затвердили в російському міністерстві освіти.
Кошти на виїзд з окупації збирала через блог у Тік-ток
Фото: З архіву Крістіни
Окрім всього цього, Крістіна бачила, як вулицями Бердянська ходить дуже багато чоловіків з автоматами. Іноді вони переодягаються у цивільний одяг і таксують. Таким чином вони виманюють на розмови людей, яких підвозять, щоб виявити патріотично-налаштованих бердянців.
Вдома ситуація була не краща. Крістіна часто сперечалася з батьками на фоні розбіжностей у поглядах. Особливо сильно дівчина сварилася з батьком, який активно підтримував рф. Він міг маніпулювати, принижувати та ображати рідну дитину.
- Він кричав на мене, забороняв їсти, казав, що я ніхто в своєму домі. Одного разу навіть підняв руку, – згадує дівчина.
Після чергового скандалу, Крістіна не витримала та вирішила, що з неї досить – треба їхати з окупації. Так вона почала збирати гроші на поїздку.
Більша частина коштів – залишки української стипендії з БМК. Останній семестр вона дуже добре вчилася і отримувала підвищенну стипендію. Гроші не витрачала, не обмінювала на рублі, а тримала все на картці.
Ще частину Крістіні надіслала сестра. А ще кілька тисяч дівчині допомогли зібрати в інтернеті. Блогер в тік-ток оголосив збір для неї, а його підписники скинулися на банку. Поїздка на волю коштувала 19 тисяч гривень.
Чотири доби з Бердянська до Запоріжжя через Європу
Виїхала Крістіна з Бердянська зовсім нещодавно – 15 лютого, о 8-й ранку. Їхала через росію, Естонію, Латвію, Литву та Польщу.
Поїхала дівчина через Європу, щоб взяти з собою якомога більше особистих речей. Адже через пункт пропуску Колотилівка-Покровка слід два кілометри йти пішки по розбитій дорозі.
З Бердянська того дня виїхали ще три людини. Перша митниця була у Новоазовську, де люди чекали п'ять годин, коли їх пропустять далі. Потім їхали всю ніч, і ще дорогою підбирали попутників. На кордоні між росією та Естонією автобус простояв близько 18 годин.
Крістіна проходила фільтрацію двічі. Перший раз – в Новоазовську, де її допитували двоє фсбшника протягом 40 хвилин. Один – повністю перевіряв телефон, інший – ставив питання, знімав відбитки пальців, фотографував.
- Коли ми стояли в Новоазовську, жінка, яка займається перевозками одразу сказала – придумайте якусь легенду. Бо якщо ви скажите, що ви їдете в Україну чи Європу – не випустять. Придумайте, що ви або до родичів кудись в росію їдете, або на якесь обстеження, – згадує дівчина. – Я сказала, що я їду до хлопця в Пітер – у мене там дійсно є знайомий, і трохи інформації я про нього знаю. А потім мене дуже ретельно за нього допитували – хто він, коли народився, чим займається, де вчиться, хто його батьки, де ми будемо жити і т.д.
Представники фсб повністю передивилися всі контакти в телефоні, галерею та інші файли. Також читали чати в телеграмі. Звертали увагу на кількість контактів. У випадку Кристини, їх було дуже мало.
- Коли тільки зайшла – вони одразу спитали, чи нема в мене російського паспорту? По ньому ми проїжджали лише на окупованих територіях. Вже в самій росії ми їхали по українським паспортам, – додала дівчина.
Водій одразу попередив пасажирів – якщо їхати по території росії з їхнім паспортом, там будуть створювати анкету, пробивати по базі даних, робити запит у москву. Це доволі тривалий процес, і дорога зайняла б значно більше часу.
В московській області автобус зупиняли двічі, на в'їзді та виїзді з області. Хотіли навіть оштрафувати за те, що їдуть по українському паспорту, що нема міграційної карти. Але це були тільки погрози, і врешті-решт, людей пропустили.
І тільки 19 лютого, о 21:00, дівчина опинилася в українському Запоріжжі. Тобто дорога з окупованого Бердянська, через Європу, до Запоріжжя, зайняла 4 доби. Зараз Крістіна живе разом із сестрою, і оговтується після пекла окупації.
