Олександр – бойовий медик штурмового взводу 3-ої окремої штурмової бригади. Протягом дев’яти місяців, він з побратимами працює на Бахмутському напрямку
Мешканець Бердянська місяць перебував в окупації, де збирав та передавав нашим військовим інформацію. Після виїзду на підконтрольну територію, записався до тероборони, а потім перевівся до 3-ої окремої штурмової бригади ЗСУ. Зараз бердянець штурмує російські позиції на Бахмутському напрямку, поступово звільняючи українські землі та наближаючи нашу Перемогу. Військовий з Бердянська розповів про допомогу в окупації, дводенний виїзд з міста та службу в Збройних Силах України.
В окупації збирав інформацію для українських військових
До повномасштабної війни Олександр перебував за кордоном, прилетів буквально за тиждень до початку вторгнення. Вже наступного дня після його повернення, над Україною зупинили польоти. Бердянець каже, що очікував на черговий напад з боку росії. Проте він не міг уявити, що війна сягне таких масштабів.
Після повернення до України, Саша планував поїхати до Києва, зняти квартиру, знайти роботу та залишитися там. Але він не встиг. Хлопець заїхав до рідних в Бердянськ, а через два дні місто вже захопили росіяни.
Олександр знімав окупантів під час мітингу перед виконкомом Бердянська
Протягом місяця перебував в окупації – відвідував проукраїнські мітинги, спостерігав та намагався допомагати нашим військовим. Одного разу він навіть зайшов у виконком після чергового мітингу на підтримку України.
- Коли я перебував у Бердянську, ще не було сильного тиску на містян. Так, могли зупинити, обшукати, перевірити телефон або татуювання. Але мене жодного разу не зупиняли. Одного разу ми з друзями залишилися після мітингу. Мій друг написав перед входом до виконкому: «Домой, пока живой». Вони почали знімати нас на камеру, потім вийшов офіцер і сказав – хто хоче поспілкуватися, може зайти. Мені просто було цікаво, що вони скажуть, які у них думки взагалі. Коли я зайшов у виконком, там стояв один офіцер з росгвардії. Він був у балаклаві, тому я не бачив його обличчя. Я теж був у масці – в звичайній, від ковіду. Спочатку мене обшукали металошукачем, щоб я міг пройти далі. Я тоді залишив свою куртку у друзів – в ній були документи, ніж і телефон, – згадує Саша. – Ми з ним трохи поговорили. В принципі, розмова була ні про що. Офіцер цей – людина доволі освічена. Він все розумів, що вони вдерлися в чужу країну, що їх тут не раді бачити, що вони ведуть загарбницьку війну, що в них диктатура, але це просто людина, яка сидить на нормальній посаді та заробляє гроші, і його все влаштовує.
Олександр та ще кілька бердянців зайшли у захоплену будівлю поговорити з окупантами
В окупації бердянець фотографував розташування техніки, переміщення тощо. Коли вдавалося, зливав нашим хлопцям якісь дані, зв'язував між собою людей. Шукав будь-яку інформацію, яка була б корисна для нього чи для наших військових.
Каже, що намагався не засвітитися. Походив на перші мітинги, потім з'являвся десь поруч, але не брав участі в процесі.
- На мітингах було дуже багато проукраїнськи налаштованих мешканців, які виходили, які протестували, які беззбройними намагалися вигнати окупантів. Так було весь перший місяць окупації. І навіть зараз, я дивлюся, як росіяни привозять масовку з Донбасу, з рашки, з Криму для своїх заходів – вони навіть не можуть набрати стільки людей, скільки було на мітингах, що приходили на підтримку України, – додає бердянець.
Окупанти прикривалися цивільними, щоб ганяти власну техніку
Хлопець виїхав з Бердянська 26 березня, коли напередодні українська ракета знищила російський десантний корабель «Саратов».
З родичами вони поїхали на власному авто, приєднавшись до колони ДСНС, що також прямувала у напрямку Запоріжжя. Загалом поїздка зайняла два дні. Їхали через Токмак та Василівку.
Саша згадує, що дорогою вони зустріли близько 12 блокпостів днрівців, а вже у Василівці був блокпост кадирівців. Половина тих блокпостів зупиняла та перевіряла всіх людей, зокрема телефони і татуювання.
- Вони просто мучили людей. Бувало таке, що зупиняли всю колону і не давали їй проїхати далі. А тим часом ганяли свою техніку поряд з цією колоною, щоб прикриватися нею. Найчастіше шукали татуювання. Може, сподівалися знайти у мене портрет Бандери, набитий на спині? – жартує бердянець.
Через тривалі перевірки на постах, вони дісталися увечері тільки до Токмака. Там на блокпосту зупиняли взагалі кожну машину, кожен автобус. Вже наближалася комендантська година, тому бердянці вирішили залишитися на ніч в дитсадку у волонтерів. Там їх нагодували та виділили спальні місця.
Наступного ранку їм вдалося дістатися до Василівки. На заправці стояла вся колона – автобуси, цивільні автомобілі, машини ДСНС. Їх не пропускали, а поруч ганяли свою техніку.
- Колона була дуже велика. Я порахував приблизно – на виїзд чекали близько 5 тисяч людей. З дітьми, з собаками, з котами, – зазначає хлопець.
На другий день, зранку до вечора, люди стояли у Василівці та чекали, поки проїде російська техніка. Так минув черговий день, але, врешті-решт, вони дісталися до Запоріжжя.
- Коли ми дісталися до першого українського блокпоста, я відчував спокій, полегшення. Дуже радісно було побачити наших військових. Зараз, згадуючи час в окупації, я розумію, що тоді я постійно параноївся, дуже нервував, що мене можуть закинути на підвал, – каже бердянець. – Ще був страх, що росіяни можуть утнути провокацію – лупанути по Бердянську і сказати, що це Україна.
Взимку стояли в обороні, а тепер наступаємо
Бердянець Олександр на фронті
Одразу після виїзду з окупації, Олександр поїхав у Дніпропетровську область, а вже за тиждень записався до місцевої Тероборони. Там він став взводним медиком. Проте одразу почав працювати над тим, щоб перевестися.
Пізніше він подав відповідну заявку та перевівся до нещодавно створеної 3-ї штурмової бригади. Протягом дев’яти місяців хлопець працює на Бахмутському напрямку.
- До повномасштабної війни я не думав, що колись піду служити, але після 24 лютого я розумів, що наразі це єдиний вихід. Це найбільша користь, яку я принесу нашій армії. До того ж, у мене був необхідний досвід, – розповідає військовий.
Каже, що за 9 місяців служби, запам’яталося багато всього, бо події на фронті постійно змінюються. Взимку вони стояли в обороні, а вагнерівці штурмували їхні позиції. Хлопці відбивалися, виходили на бойове чергування, а зараз у них вже йдуть наступальні дії. Вони поступово відбивають у окупантів українську землю.
Бердянцям, що залишаються в окупації, які з будь-яких причин не можуть виїхати з міста, але чекають на його звільнення, Саша радить всіляко допомагати інформаційно. Але, в першу чергу, допомагати один одному.
- В місті залишилися люди, які принципово не йдуть на співпрацю з окупантами, не отримують російський паспорт і всілякі виплати, а також не йдуть до них на роботу. Це гарна позиція, яка достойна поваги, але в таких умовах вижити дуже важко. Тому вони повинні допомагати один одному. За можливості, намагатися допомагати нашим Збройним Силам, нашій розвідці, нашим спецслужбам наближати Перемогу. Але, ні в якому разі, не ризикуючи власною безпекою. Не треба геройствувати, не варто йти на якісь конфронтації з окупантами. Тут треба м'яка сила, щоб боротися з цим. Бо, якщо ще одна людина потрапить на підвал, вона вже ніяк не допоможе, – зазначає військовий. – А колаборанти, що не встигнуть втекти – їх будуть судити за нашими законами. Але будуть такі дні, коли на цій землі ще не буде діяти український закон, і російський вже не буде діяти також. Тоді вони залишаться один на один зі своїми співвітчизниками, яких вони допомагали мордувати весь цей час.
«Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки ГО «Лабораторії журналістики суспільного інтересу та IWM».
